Глава 12

Прокинулася я після полудня. Глянула на телефон… нічого. Однак плакати вже не хотілося. Навпаки в душі підіймалася буря протесту. Не дозволю більше поводитися зі мною наче з лялькою! Зосереджуся на навчанні і власних цілях. На ньому ж світ клином не зійшовся!

Глянувши на себе в дзеркало - жахнулася. Очі запухли, ніс червоний, обличчя перекошене. Приховати від батьків це не вдалося. Тому на запитання мами я відповіла, що трошки болить нирка. Звісно не найкраща ідея, щоб заспокоїти маму, але іншої я придумала не встигла. Мама швидко принесла таблетку і я зробила вигляд, що випила. Замість неї я випила обезболююче, бо голова розколювалася. Я спробувала привести себе до порядку. вмилася холодною водою, зробила тонізуючу маску, прийняла контрастний душ. Трохи допомогло… тілу. У серці ж звучав противний жіночий голос. Ну що ж, перетерплю. Зрештою, між нами нічого такого не було… кілька побачень… поцілунків. Я досі відчувала м’ятний смак його вуст.  Потрясла головою, щоб позбутися цих химерних відчуттів. Та й чого я взагалі страждаю? Я ж в нього Ти кого в цьому перенавіть не закохана! конуєш,  - сказав внутрішній голос. Себе чи мене? Чи нас обох?  

Щоб хоч якось відволіктися від думок я пішла допомагати рідним по господарству. Фізична робота добряче відволікала, а мамин голос лікував душу. Потім засіла за навчання.  Близько вечора зателефонувала колишня однокласниця і спитала чи не хочу піти в наш сільський клуб. Бажання не було, тому я відмовила і повернулася до навчання. Через кілька годин все було зроблено і я не знала де себе подіти і куди сховатися від непотрібних думок, які наче яструби клювали моє серце. Рятівний круг як завжди кинула Іра. Вона зателефонувала, коли я сиділа за столом з рідними і робила щасливий вигляд і жувала резинову їжу. Ні, готувала моя мама дуже добре, проте смаку я не відчувала. Скористалася шансом і подякувавши всім втекла у свою кімнату.

Спочатку я вислухала з яким захопленням подруга розповідала про своє побачення. Вона була зачарована своїм залицяльником. Судити я її не стала, сама недавно така була. Коли черга дійшла розповідати мені, я не витримала і знову розплакалася. Не знаю чи багато Іра зрозуміла з мого голосіння, але слухала не перебиваючи.

- От козел! А я ж його іще захищала! - винесла вона свій вердикт. - Ну нічого, не реви. Ми помилилися. Таке буває. На світі багато нормальних хлопців. У Назара є дуже класний друг. Ми вас познайомимо.

Я зайшлася ще сильнішими сльозами. Не потрібен мені ніякий друг! взагалі ніхто не потрібен! Дістали всі ці хлопці. Від них одні неприємності. Я ще довго  жалілася подрузі на свою гірку долю. Вона ж у мовляла мене піти кудись розвіятися. А куди в селі підеш? Тоді я пригадала про пропозицію однокласниці. Іра підтримала цю ідею. Вона довго мене настановляла, підказала, що одягнути і практично заставила нафарбуватися і гарно причесатися. Мене навіть трохи розсмішила її фраза «щоб мені там за тебе встидно не було».  Я передзвонила до Свєти і сказала, що передумала. Вона зраділа, оскільки сьогодні багато наших однокласників є в селі і буде така собі міні-зустріч випускників.

Пунктом зустрічі назначили місцевий бар. Там була невелика зала зі столиками і кілька окремих кабінок. Ми розмістилися в одній із таких, подальше від цікавих очей і балакучих ротів. Вечір проходив доволі весело. Ми жартували, згадували шкільні роки і наші капості. Випивали, правда хто що… хто пиво, хто ром-колу, хто енергетик. Хлопці взяли собі коньяк, а дівчатам пропонували вино. Я ж роздивившись весь асортимент цього виноградного виробу, відмовилася. Ну не везуть в село добре вино. Бо, по-перше, в ньому мало хто розбирається, а по-друге, воно дороге. Тому я взяла просто кока-колу. Все це ми заїдали чіпсами, сухариками і якимось підозрілими бутербродами. Під кінець навіть зайшли у клуб. Там було малолюдно, та нам то не заважало, ми танцювали і веселилися. Коли клуб закрився було близько другої години ночі. Та розходитися ніхто не спішив. Ніяк не могли наговоритися, хто де вчиться, хто з ким зустрічається, хто розійшовся. Наша парочка Вова і Леся, які зустрічалися ще з класу п’ятого, розпалася. Було жаль, адже ми справді думали, що вони одружаться. Тема стосунків мене трохи засмутила і розтерзала рану, яка ледь почала затягуватися.  Тому я запропонувала іти по домівках, адже всім завтра їхати на навчання.

А як же тепер додому добиратися? Сюди мене привіз батько, але я не посмію його розбудити, щоб приїхав і забрав мене. це було б вершиною наглості. Хоча додому і не дуже далеко, та йти самій  страшно. Я з дитинства темноти боялася. Всі вже майже розійшлися, тільки я стояла під великим ліхтарем і набиралася сміливості. Раптом однокласник Ваня запропонував мене провести. Я не те що погодилася, я була готова його розцілувати. Ми з ним тісно дружили в школі, тому про цю фобію він знав. І тому напевно пожалів мене. Всю дорогу він поводився якось дивно. Нервово жартував, говорив компліменти і навіть взяв за руку.

- А мені буде подяка, за цей лицарський вчинок? - спитав він, коли ми вже були біля моїх воріт.

- Щиросердечно дякую. - я посміхнулася.

- Ну за таке як мінімум треба пригостити чашкою кави. - він підморгнув.

Не зрозуміла... Це на що він натякає?

- Ну, для кави вже пізнувато. - я замерзла і хотіла додому.

- Можна десь у Франківську зустрітися і випити кави. - от причепився.

- Ну… хай так і буде. За твій героїчний вчинок я пригощу тебе чашкою ароматної кави. Зідзвонимось на тижні. - я погодилася тільки щоб він вже пішов додому.

Колись він мені дуже подобався. Ми сиділи за однією партою і він завжди приносив мені валентинки на День закоханих, хоча про любов ми ніколи не говорили. Дружили і все. А зараз я немов подивилася на нього іншими очима. Ні, він доволі красивий і харизматичний, однак іще якийсь… дитячий… занадто молодий… не такий як… Як хто? - знову цей надоїдливий внутрішній голос. - Ти хотіла сказати «не такий як Ігор».  Тобі тепер жодний хлопець буде не такий.  Ой, на світі безліч красивих хлопців, - заперечила я сама собі. - Навіть Іра так сказала. І взагалі, чого це я з ним всіх порівнюю? Його більше не буде в моєму житті. Я викинула його  з своєї голови і серця. У мене є важливіщі справи ніж якийсь мажор. Ну ну…-  втомлено зідхнув внутрішній голос.