Глава 8

Вся химерна ейфорія вмить зникла, а тіло облилося холодом.  Мозок наче на автоповторі кричав «А я казав! Я ж тебе попереджав, дурепо!». Я відсахнулася від хлопця. Ні, це був не хлопець - це було чудовисько. Пихатий вираз обличчя і збочено красива посмішка.. Ясне мислення повернулося. Жаль тільки надто пізно. Озернулася і  зрозуміла, що повільну мелодію давно змінила якась ритмічна попсова пісенька і навколо стрибає молодь. Я ж навіть не помітила. Настільки поринула у нього, що перестала помічати все навколо. Не знаю хто він... гіппнотизер, відьмак чи просто тиран, але те, що діється зі мною, коли він поруч ненормально.

Ідіотка! Наївна дурепа. Десь всередині почала рости здорова злість. Та не на нього, а на себе. За те що піддаюся емоціям, а не голосу розуму. Адже знаю, що відчуттям не можна довіряти. Я розвернулася і пішла геть. Руки тремтіли і хотілося плакати. А він все таки правий… я лицемірка. Його звинувачувала у марнотратстві, а сама прийшла на цю вечірку і насолоджувалася компанією мажорів…

Все... втомилася. І фізично і морально. Де ж та Іра запропастилася? Уже через кілька хвилин, я знайшла її на кухні.

- Поїхали додому! - крикнула я їй на вухо.

- Щось сталося? - вона пильно вдивлялася у моє обличчя

- Потім розкажу. Давай, я вже не можу тут знаходитися.  - напевно у мене все на чолі було написано, оскільки подруга нічого не сказала, лише розуміючи кивнула  

На другому поверсі ми розділилися і домовилися зустрітися надворі. Я на кілька секунд зупинилася під дверима  Влада, а потім постукала і швидко зайшла. Те, що я там побачила заставило мене зніяковіти і вкотре пошкодувати, що я не дочекалася дозволу ввійти. На ліжку у напівголому вигляді лежала красива дівчина, а сам хлопець сидів за столом, щось роблячи на комп’ютері. Побачивши мене вона навіть не подумала прикритися, лише трішки піднялася і опалила гнівним поглядо . Влад  же здивовано виглянув з-за ноутбука. Він був у окулярах… і до речі вони йому пасували… так, щось не туди мене занесло.

- Вибачте, я не хотіла завадити, - винувато почала я. - Мені потрібно забрати свої речі. - і я чомусь чекала дозволу це зробити.

- Ти вже йдеш? - піднявся хлопець. Я лише кивнула. - Я думав ти тут ночуватимеш. На дворі ж глибока ніч, до міста далеко. Залишайся, я виділю тобі кімнату, а зранку відвезу. - він підійшов зовсім близько.

- Ні, я на таксі. Та й я не сама поїду, а з Ірою. - я нервово переступала з ноги на ногу

- Ну то давайте я вас сам відвезу. - він дав мені моє пальто, сумочку і камеру. - Почекай трішки, я одягнуся.

- Ні, ні, ні. - я запротестувала. - Досить! - напевно надто різко сказала я. - Я вдячна тобі за такий крутий вечір, але мені пора. Бувай. - я розвернулася і швидко побігла вниз.

Уже майже біля самого виходу я ненароком штовхнула якогось хлопця. Швидко вибачилася і вже побігла далі, та він боляче схопив мене за руку. Навколо нікого не було, я спробувала вирватися, та він лише ближче притягнув мене до себе. Від нього за кілометр несло алкоголем і противними сигаретами. Хоча, щось не дуже схоже на прості сигарети. Зіниці розширені, погляд розпорошенний... Травка? Чи наркотики. Досить діагностики, втікай! - закричав внутрішній голос.

- Опа, яка краля! - протягнув він п’яно. - Одним вибаченням ти не загладиш провину. - він припер мене до стіни.

Я злякалася і з усієї сили різко підняла коліно. Хлопець крикнув,  послабив хватку і зігнувся пополам. Я побігла до дверей та не встигла їх відкрити, як він сильно потягнув мене за волосся назад. Розврнувшись,  спробувала вдарити його в кадик, як того вчив батько, та він швидко заблокував мою руку і сильно штовхнув…   Я впала і  вдарилася головою об стіну… перед очима поплило... і тут мені справді стало страшно… він замахнувся, а я закрила обличчя руками. Секунда... Дві... Три...… і нічого… розплющила очі і побачила, що хтось схопив його за шию. Моїм рятівником виявився Ігор. Він наніс йому кілька ударів, та той виявився сильнішим ніж я думала. Вирвався і вдарив  Ігоря по обличчі. Коли той на секунду втратив пильність,  відскочив  на кілька метрів… тут з’явився Влад. Нападник зрозумів, що тепер йому не втекти і різко вихопив з кишені складний ножик.   Всі застигли, тут зі скрипом відчинилися двері і ввійшла Іра.  А мені в голову прийшла ідея. Я підтягла до себе сумочку і витягла газовий балончик. Тоді подала знак Ірі і вона сильно вдарила того сумочкою, він від несподіванки озирнувся, а я скориставшись ситуацією бризнула йому в очі сльозоточивого газу. Цей закричав, а хлопці вмить вирвали з його рук ножа і скрутивши повалили на землю.

- Молодці дівчата, ви наче справжні воїни, -  посміхнувся мені Влад.

- Ти би своїх псів тримав біля себе, щоб на дівчат не кидалися! - Ігор зло подивився на друга, а той відповів лише не розуміючим поглядом. Він же не бачив з чого все починалося.

- Давай виведемо його, - тихо сказав він Ігорю і вони підняли того горе-нападника.

Відкривши двері,  вийшли на вулицю. Я повільно сіла на підлогу… Адреналін який до цього бушував у крові почав втихати і до мене повільно доходило усвідомлення того, що тільки що сталося… і що могло б бути, якби Ігор…

Іра підійшла до мене, погладила по спині і спитала, що сталося. Та я лише тихо відповіла «дома». Тут повернулися хлопці.

- Ти як? Щось болить? Він тобі щось зробив? - Ігор підійшов,, сів навколішки поруч і взяв моє обличчя в свої руки.  Я лише негативно замотала головою. - Дуже злякалася? -  його руки легко торкнулися моїх.   .

- У тебе кров, - тихо сказала я і витерла пальцем кров з його губи. Замутило... Підняла погляд і застигла.  Він з таким хвилюванням дивився на мене, що  десь у  серці защемило.

- Встати можеш? Може в лікарню? - втрутився Влад. Напевно до нього дійшло через кого весь цей кіпіш.

- Ні, не треба. Мене нічого не болить. - я піднялася і тут мій погляд впав на камеру, яка лежала на землі… розбита… мої очі наповнилися сльозами.  Я підняла її і все таки розплакалася.