- Що сталося? - на обличчі Іри з’явилася паніка. - Він щось тобі зробив? Пристав? Катя не мовчи.
Я зробила глибокий вдих, постаралася заспокоїтися і почала все розповідати. На жаль подруга теж не зрозуміла моєї поведінки. Я, як дитині почала пояснювати їй, що ми з ним не пара, що такі як він не зустрічаються з такими як я. Ми для них лише розхідний матеріал, іграшки… До речі він мене так і назвав «лялько». Я пригадала ту історію. Що розповідала Віка. Як її ледве не зґвалтували такі ж мажори, депутатські синки. Вони їй тоді говорили, що за такий вечір доведеться заплатити… палкою ніччю. Що з такими як вона лише розважаються. Їй вдалося втекти… але сам факт…
- Ну гаразд, але це не означає, що серед них був Ігор. - Іра ну ніяк не хотіла поділяти моєї думки.
- Може його і не було тоді, але він такий самий… лише той друг його чого вартий. А ти сама знаєш, «скажи хто двій друг і...». І це твої слова, що таких як я у нього десять на квадратний метр.
- Не знаю… може ти і права… але ж можна було дочекатися закінчення побачення і спокійно попрощатися.
- Ага, щоб мені потім, як Віці, рахунок виставили.
- Мені здається він не такий… навіть додому тебе відвіз. А міг прямо там і залишити…
- Ми все одно не підходимо один одному. Знаєш, що він сказав,? Що будь - яка інша стрибала б до стелі, якби опинилася на моєму місці.
- От козел… - підсумувала подруга моє .
На цьому тема Ігоря була вичерпана. Іра бачила, в якому я стані і не діставала запитаннями. Навпаки бажаючи розвеселити, розповідала про своїх невдалих залицяльників. Хоча мені допомагало це мало. Так чи інакше в голові прокручувався останній діалог з Ігорем. Було абсолютно зрозуміло, що більше я його не побачу. Це, наперекір всім доводам розуму, наводило сум…
З Ірою я трішки злукавила. Насправді я не боялася, що він почне до мене чіплятися. По крайній мірі сьогодні. Мене лякав його статус і те, як я на нього реагувала. Будь він простим хлопцем я б зраділа цим новим відчуттям, але з ним це було зайвим. Йому важко опиратися. Його аура на мене тиснула. А ще він мені подобався… дуже подобався… та якщо б я не поклала крапку зараз, то хтозна що б було далі. Він не з тих хлопців, що місяцями ходять тримаючись за ручки, ведуть романтичні бесіди і довго залицяються. Він завойовник. А я не готова грати по його правилах. І друзі з нас навряд чи вийдуть. Значить, я все правильно зробила. Відбила йому всяке бажання підходити до мене ближче ніж на сто метрів. Хай краще вважає мене істеричкою і тримається подалі.
Цю ніч я спала погано. Мені снилися якісь жахіття, неначе за мною женеться скажений чорний кінь. Піднялася я ще за десять хвилин до дзвінка будильника, що страшенно здивувало Іру. Вона знала, що я сова і ранні підйоми для мене муки. Пішла робити вранішні процедури. Про хлопця більше не думала… ну старалася не думати… життя побігло по звичній колії.
Вийшовши з гуртожитку я більше не шукала очима червону автівку. Я знала, що її там немає. Посеред тижня зателефонував Ростик і попросив терміново допомогти з доповіддю по англійській. Він скинув мені завдання. Необхідно було написати велику розповідь про місто моєї мрії. Я почала описувати Лондон. Він завжди мені подобався і коли не будь я обов’язково там побуваю. Я відправила йому готову роботу. Тоді ми виявили ще одну проблему. Хлопець нічого не розумів з того що я йому написала і не міг вивчити. Я запропонувала зустрітися, він у свою чергу запросив мене до себе, щоб попрацювати в спокійній домашній атмосфері. Та до спілкування в такій атмосфері я була не готова. А якщо чесно, то я боялася. Спитаєте чого? Сама не знаю... Можливо просто спрацював інстинкт самозбереження. Тому сказала, щоб він приходив до нас. Іра була не проти. Він погодився. Благо, на прохідній чергувала тітка Надя, я їй все пояснила і підкріпила свої слова великою шоколадкою. Ростик їй сподобався. Ще б пак! Він вручив їй дорогу каву і коробку цукерок, ще й зробив пару компліментів. Вона розімліла і недвозначно натякнула мені, що такого хлопця не варто упускати. Я на це тільки посміхнулася і повела хлопця на четвертий поверх до своєї кімнати. Випивши кави з тортиком, який він звісно вже нам приніс, ми приступили до навчання. З англійською в нього були великі проблеми. Необхідно було починати з азів. Цей твір йому не осилити, тому я почала його переписувати більш простими реченнями. Ми промучилися майже чотири години, але я все ж заставила його хоч трошки вивчити доповідь. Довелося постійно виправляти його, оскільки вимова просто жахлива. Іра ж весь цей час відверто скучала, у мене почали здавати нерви, а у Ростика вже око сіпалося.
- Так, досить, - не витримала я. - дома ще раз почитаєш і можеш здавати.
- Я тут подумав, - сказав хлопець, - Давай ти будеш моїм репетитором. Я тобі платитиму. Будемо зустрічатися два рази на тиждень і годину чи дві займатися англійською. - дана пропозиція мене здивувала, але ж вона не така і погана... Якщо тільки...
- Добре, тільки з однією умовою. Ти не будеш мені платити, а виконуватимеш лабораторні роботи з інформатики мені та Ірі.
- Домовилися, - Зрадів Ростик
- А ще, - тут я вже обнагліла, - Ти навчиш мене водити авто.
- Та взагалі без проблем. - на обличчі хлопця розцвіла посмішка. Напруження викликане навчанням почало відпускати. - Дівчата, а може пішли десь погуляємо чи поїмо. - запропонував він.
- Ні, - відмовила я, - Нам ще самим вчитися .
- Ну тоді давайте завтра. Сходимо кудись. Петя весь час напрошується піти десь з нами за компанію.
- А давайте в боулінг, - тут ожила Іра.
- Домовилися. - хлопець почав збиратися. - Ну я пішов.
- Передавай привіт тітці Наді.
- Обов’язково. - Ростик повернувся до мене, легко обняв, чмокнув у щоку і добавив. - Дякую тобі. Не знаю, щоб робив, якби не ти. - я погладила його по волоссі і сказала.