Глава 4

Уже при повному параді я підходила до місця зустрічі. Проходячи повз величезну вітрину я зустрілася поглядом з хлопцем. В ту ж мить на його обличчі засяяла посмішка. А я відчула легке розчарування... однак швидко прогнала це відчуття і  відповіла хлопцю  тим же. Направду… пригадала.  Ростислав. Треба ж…  де тільки мій номер взяв. Уже зі спокійною душею я зайшла в кафе.

- Все таки прийшла, Царівна? - він налив у дві чашки чаю

- Царівна-жаба? Чи Царівна-Несміяна? - я хитро подивилася на нього. Хлопець розгубився

- А котра з них вийшла заміж за Царевича? - спитав той

- Жодна. Перша за Дурня, друга за простолюдина. - я сьорбнула чаю

- Ну тоді ти та з казки про прекрасну царівну і Івана царевича.

- То ти тільки що вигадав? - він ледь кивнув і ми розсміялися

- Як тобі чай? Не знав що ти більше любиш, от і замовив.

- Я каву теж люблю, проте чай більше. Хоча частіше зелений, але і цей дуже смачний. - я зробила ще ковток.

- Я радий. Я тут ще дещо замовив… - до нас підійшла офіціантка і поставила дві тарілки з шоколадним тортом. - Сподіваюся тобі сподобається.

- Ну від такого я не відмовлюся. - я взяла ложку і спробувала десерт. Він був дуже смачний. - А скажи мені, Де ти взяв мій номер?

- Секрет. - він таємничо посміхнувся. - Ну добре, мені твій брат дав.

- Ви знайомі? - здивувалася я.

- До вчора не були. Мені було необхідно від’їхати на деякий час, а коли повернувся тебе вже не було. Тоді підійшов до столика за яким ти сиділа, познайомився з хлопцями і вициганив у Віталіка твій номер.

- І він так просто його тобі дав? Це на нього не схоже…

- Повір, це було далеко не просто. А ще він мене попередив, якщо я посмію тебе кимось чином образити, то… - він скривився і на декілька секунд замовк, - То… моя тонка душевна організація не дозволяє передати всі його слова в точності, тому скажу так. Якщо ти йому на мене пожалієшся, я залишуся без потомства. - я розсміялася.

- Ви з ним зовсім не схожі, я маю на увазі зовнішність.

- Ми з ним троюрідні. Рідних у мене немає. Тому він вважає своїм обов’язком наглядати і захищати мене. - я допила чай і ліниво відкинулася на крісло.

- Аааа… то ти одиначка. Улюблена донечка.

- Я би сказала залюблена. А ще жахлива егоїстка, власниця і ревнивиця. - це була майже правда

- Подивимося, подивимося…  А ти на якому факультеті?

- Документознавство та технічний переклад. А ти?

- Видобування нафти й газу.

- Ого, ти крутий.

- Ти теж. Який курс?

- Перший. - гордо відповіла я

-Ще маленька. - а я і не заперечувала, краще бути ще маленькою ніж старенькою

Я розглядала його і розуміла, що він ще симпатичніший ніж здався мені вчора. До того ж веселий, спокійний і тактовний. Коли я повідомила йому, що мені пора він зголосився  провести. По дорозі ми багато розмовляли про університет, друзів, сім’ю. я навіть встигла пожалітися, що всі вихідні доведеться провести за навчанням. Особливо страшними були лабораторні з інформатики. Цього предмету я не виносила. Кажуть, що люди поділяються на два типи: які з комп’ютером на «ти» і на «ви».  Та існує ще один третій тип. Це такі як я, які з комп’ютером на «Що ж ти робиш сволоч!». Хлопець довго сміявся з моїх розповідей і врешті запропонував свою допомогу. Він трохи розбирався в цьому. Та й у них теж був такий предмет. Я разок відмовилася для пристойності, але коли він наполіг вдруге, то швидко погодилася поки не передумав. Як подяку запропонувала йому свою допомогу з іноземними мовами. Як виявилося у нього з цим були проблеми. 
- Ну от, я дома. - ми зупинилися біля гуртожитку.

- Гарно тут, чисто і парк через дорогу. Я бував тільки у п’ятому гуртожитку, у мене там друг живе. І як тобі тут живеться? Довго звикала? - я вже втомилася і хотіла додому, а хлопець все ніяк не припиняв бесіди.

- Це звісно не котедж біля моря, але жити можна. Хоча перші дні було доволі важко. Я навіть почала шукати квартиру щоб переїхати. Але потім познайомилася з Ірою, ми подружилися і почали разом жити. Зробили ремонт у кімнаті, купили все необхідне і стало  не так погано. Тепер я б нізащо не проміняла свою кімнату на якусь чужу квартиру. Сусіди приємні. Ніхто не шумить, всі відносяться з повагою один до одного. Я, одного разу, забула замкнути кімнату і на всі вихідні поїхала в село. Про що мене пізніше повідомив сусід, який недільного ранку зайшов позичити цукру. Представляєш, коли він побачив, що нас немає, пішов на прохідну, взяв ключ і замкнув кімнату. За ті дні навіть нічого не зникло. От так якось…

- Ти так розповідаєш, що мені аж закортіло напроситися в гості. - він хитро посміхнувся.

- Може… колись… - відповіла я. - Ну добре, я піду. Дякую що провів… і за чай… і за приємну компанію.

- І тобі дякую, ще зустрінемось. Бувай.

Я увійшла у кімнату і впала на ліжко. Ну  і день… з самого ранку одні потрясіння. Точно, ранок… мажор... Про нього я забула поки була з Ростиком. І чого він так раптом приїхав? Може подумав, що я піду у поліцію. Хоча такі як він поліції не бояться. Їм усе можна… їх усі люблять і поважають. Ну або роблять вигляд… дівчата перед ними стеляться як солома. А може він думає, що і я не встою перед його чарами. Вирішив поставити чергову галочку? Так би мовити, для колекції. Тільки от не на ту напав. Я поки що його не розкусила… хоча і так розумію, що він не такий простий як бажає здаватися. Нагострив на мене свої рівненькі білі зубки? Ну нічого, я тобі їх обламаю.

От Ростислав, зовсім інший. Простий, безхитрісний… без подвійного дна і прихованих мотивів. Хоча, щодо мотивів… тут спішити не потрібно. А емоції у нього всі на чолі написані… ой не грати йому у покер. По крайній мірі поки що. Хоча зовнішньо вони доволі схожі. Обидва високі, підкачані, темноволосі і з сильною енергетикою. Тільки у Ростика  вона добра, світла… а від Ігоря віє чимось таємничим, важким… він наче подавляє твою волю. І очі у Ростика не такі  ясні і глибокі… швидше зеленуваті… наче підробка китайська. На перший погляд товар такий самий, а якщо придивитися… так, стоп! Що це за думки? Я що, тільки-но подумала про Ростика  як про підробку? У моїй голові явно стався збій. Він зовсім не програє Ігорю у зовнішності. Більше того, з таких як він з часом виходять чудові чоловіки і татусі. А з таких як той мажор хіба спонсори або коханці. Навряд чи він стане зберігати вірність одній жінці. Та й любити скоріш за все він не вміє. Так… мене знову не туди занесло. Пора зав’язувати з цим аналізом особистостей. І чого я взагалі їх порівнюю? Я взагалі їх ледь знаю. Та й Ігоря я швидше за все більше не побачу. Я ж його сьогодні відшила. А він птах гордий. Навряд чи ще раз прилетить. Так, досить… пора зайнятися справами насушними.  От же ж я забудько! Через цих хлопців забула у магазин зайти. Ну нічого, зараз трішки полежу, а тоді піду накупую собі всякої всячини і зроблю сьогодні вихідний. Досить з мене цих емоційних гойдалок. Буду валятися в ліжку, дивитися фільми і їсти морозиво. А, ще  б не забути скинути лабораторні.