- Такі красиві дівчата і без охорони? - почулося за спиною.
Ми різко зупинилися і синхронно повернули голови. О ні… знову він… та що це таке… я вже не знала чи радіти чи плакати.
- Нам не потрібна охорона, ми самі кого хоч налякаємо, - швидко оговталася Іра.
Хлопець протиснувся між нами, взяв під руки і рушив вперед
- Ну, тоді сьогодні я буду вашим охоронцем.
- І від кого ти нас зможеш захистити? Від кота? - посміхнулася подруга
- А на вас що, уже і коти нападають? - у тому ж жартівливому тоні відповів той.
Вони говорили, а я вперше в житті не знала що сказати. Зазвичай у мене немає проблем у спілкуванні з протилежною статтю, але в даний момент думки ніяк не хотіли складатися у розумні фрази. Він кілька разів кидав погляд на мене ніби чекаючи відповіді, однак я вперто мовчала. Задивившись на парочку яка проходила повз, я не побачила маленької вибоїни і спотикнулася. Хлопець ще міцніше притягнув мене до себе і зло подивившись сказав
- Ти хоч інколи дивишся куди ти ідеш? Чи режим навігації в тебе відключений по замовчуванні? - я різко відсахнулася від нього і спробувала вирвати руку. Однак марно. Він міцно тримав мене за лікоть. - Могла б подякувати, я тільки що врятував тебе від гарячого поцілунку з асфальтом.
- Я тебе про це не просила, - холодно відповіла я, і ми продовжили іти
- Ви були в кіно, - знову заговорив хлопець, але тон його став легкий і дружелюбний, схоже він тільки до мене гавкає. - Що дивилися? - він глянув на мене.
- Викрутаси, - після кількох секунд мовчання сказала Іра. Напевно вона чекала, що відповім на це запитання я.
- Цікавий? - він звертався вже до неї
- Дуже
- Який сюжет?
- Сходи подивися і дізнаєшся.
- Тепер обов’язково піду. - якось дивно прозвучала ця фраза. - Ви тут живете? - спитав. Коли ми вже підходили до гуртожитку, - Ви вчитеся в "нафті"? - однак відповіді не було. - Дівчата, не гарно так, я тут вас проводжаю, життям ризикую, а ви не відповідаєте. Скажіть хоча б як вас звати? Я - Ігор.
Ми переглялися з Ірою і підступно посміхнулися.
- Чіп і Дейл., - видала подруга заливаючись сміхом
- Навіть так... - він хотів ще щось сказати, але у мене задзвонив телефон. Я врешті-решт таки вирвала свою руку з його міцних лап і відійшла на два метри дальше. Дві пари очей не зводили з мене погляду і пильно прислухалися до розмови. Поклавши слухавку, я підійшла і звернула всю увагу на Іру.
- Дзвонив Віталік, кличе нас на Ельдорадо, каже що може за нами приїхати. Що будемо робити?
- Та підемо на пару годин, завтра все одно на другу пару, - відповіла Іра
- А не рано вам по клубах ходити, - скоріше констатував ніж запитав хлопець
- Та яке рано, уже десята година вечора, - тут же випалила подруга і посміхнувшись потягла мене до дверей. Хлопець різко розвернувшись пішов геть
Через годину ми вже сиділи у клубі в шумній і веселій компанії. З нами ще напросилася сусідка Віка, вона такі події, як похід у клуб ніколи не пропускала, адже вважала, що там можна підчепити крутого пацика. Крім нас за столиком сиділи ще друзі Віталіка, двоє дівчат і пара хлопців. Віталік був моїм троюрідним братом, однак ми дуже дружили і сходилися неначе рідні, тому він вважав своїм обов’язком наглядати за мною. От і тягав за собою скрізь. А ще йому подобалася Іра, тільки вона не відповідала йому взаємністю. Ми багато сміялися, танцювали і веселилися, до тих пір, поки Іра не потягла мене в туалет і заговорила.
- Я бачила їх
- Кого? - Не второпала я і продовжувала фарбувати губи
- Того Ігоря, чи як там його, який сьогодні нас проводив, він з тією компанією що була біля кінотеатру. Вони сидять у ВІП-зоні. Я бачила, як він стояв на балконі і дивився на нас.
Я так і застила. Думки помчали зі швидкістю світла. Збіг? Чи ні? Він тут через мене? Хоча при чому тут я… швидше заради Іри. А може він просто тут відпочиває? Такі як він тут часто тусуються. Що там Іра ще сказала… він за нами спостерігав? А може просто натрапив поглядом… чи все таки він тут мене шукав? Хоча ні, якби це було так, то вже давно підійшов би. Це не скромний хлопчина, що боїться заговорити з дівчиною. Настрій почав стрімко падати. Так, стоп! Псувати собі вечір через якогось ідіота я не буду. Тим паче, що ми скоріш за все навіть не перетнемося тут. Клуб великий і повен людей. Та й всі мажори нагорі у віп-зонах.
- А мені що до того де він і з ким. Я його взагалі не знаю, хай робить що захоче. А ми пішли танцювати. Я пішла геть з туалету і потягнула за собою подругу.
Та замість танцполу я підійшла до нашого столика і впала на диван. Бажання танцювати більше не було. Я допила вино і покликавши офіціанта замовила ще келих Піно Нуар і апельсиновий сік. Подруга багатозначно глянула на мене, однак тактовно промовчала. Сенсу щось говорити не було, бо музика була надто гучною. І я знала, що ми про все поговоримо дома. Електронну музику повільно змінила спокійна і романтична мелодія. Закохані і не дуже парочки почали заповнювати танцпол. Я піднесла стакан з соком до рота і помітила простягнену чоловічу руку. Підвівши погляд я побачила симпатичного усміхненого хлопця. Він був одягнений у модні джинси і чорну водолазку, яка підкреслювала його широкі плечі і добряче накачані м’язи. Після швидкої оцінки зовнішніх даних, я вклала свою руку в його і піднялася. Моя макушка доставала йому до підборіддя, що було ще одним плюсом в його сторону, оскільки я дуже любила високих хлопців. Поруч з ними почуваєш себе маленькою тендітною, такою собі Дюймовочкою. Ну і звісно виникало відчуття захищеності і безпеки. Від нього приємно пахло свіжим ненав’язливим парфумом і лосьйоном для гоління. Не було запаху ні алкоголю ні сигарет, він не прижимався до мене, не говорив пошлостей, як більшість «клубних хлопчиків». Після своїх умовиводів я остаточно розслабилася і похитувалася в ритм музиці, відчуваючи на поясниці велику, теплу чоловічу руку. Ми трішки поговорили. Я дізналася, що його звати Ростислав і він теж вчиться в нафти й газу на четвертому курсі.
#10248 в Любовні романи
#4006 в Сучасний любовний роман
#3807 в Сучасна проза
Відредаговано: 03.03.2021