Глава 2

   Тим часом під кабінетом головного фінансиста вже зібралася публіка. Хто з цікавості прийшов подивитися, хто позловтішатися з чужо горя, хто підтримати у біді. Однак ні першим, ні другим, ні третім, Павло Валентинович Мандзюк не відкривав. Час від часу звідти доносились звуки битого скла і ненормативна лексика. Біля дверей також чатувала охорона чекаючи наказу виломити двері і зробити йому фізичне зауваження. Катерина Станіславівна розігнала всіх присутніх по робочих місцях, залишивши лише охорону про всяк випадок. 

- Мандзюк відкрий! - вона забарабанила у двері, - Відкрий підлий боягузе! Я зараз санітарів викличу. - цей аргумент спрацював, клацнув замок і двері зі скрипом відчинилися.
Зайшовши в кабінет вона побачила перевернений стіл, розбитий монітор комп'ютера, груду скла і чоловіка сидячого посеред цієї красоти. Він тихо розглядав фото у своєму телефоні. Біля нього стояла відкрита пляшка дорогого коньяку. Дівчина потрясла його  за плече, однак він навіть не відреагував. 
- Ти п'яний? - строго запитала вона і повернула його голову до себе. - Ааа, то ти у нас, виявляється, симулянт, - сказала, зрозумівши, що він абсолютно тверезий. - Паша, ну що сталося? Мені то ти можеш розповісти.
- Вона пішла... - ледь чутно, осівши голосом сказав чоловік. - Сказала що закохалася... - у його голосі відчувався такий біль, що здавалося міг пробити стіну і розвалити вщент цю будівлю. Цей біль був надто знайомий Катерині. 
- Знаєш в чому наша проблема, - майже пошепки заговорила дівчина сівши поруч, - Ми не вміємо відпускати... А дарма... Наше життя дивне тим, що ми маємо право вибору... З ким дружити, кого любити... І вона свій вибір зробила... Тобі залишається лише прийняти це, пробачити і відпустити. 
- Думаєш це так легко...
- Ні, це нелегко. Однак ти повинен зрозуміти - це її рішення. Нікого ніколи не можна заставити себе любити. У стосунках завжди є двоє. Ти можеш бути найдобрішим, найкрасивішим, найрозумнішим у світі, однак це не  дає тобі гарантій, що тебе не зрадять. Ніхто не зобов'язаний тебе любити тільки тому що ти цього хочеш чи любиш. Будь мужиком! Прийми і поважай її рішення, дай можливість жити так, як вона хоче. Я впевнена, що це на краще і ти більше отримав, ніж втратив. Це як у випадку із щепленням. Спочатку боляче і неприємно, зате потім ти отримуєш імунітет, стаєш сильнішим. Відпусти все… у мене немає чудесних капель, які одразу знімуть біль… ні, воно повинно відболіти. Тільки ти не занурюйся у цей стан, а борися і скоро стане легше.  А сам тим часом вдосконалюйся, аналізуй свою поведінку, виправляй помилки, будуй своє  життя на доброті і повазі до інших. Тоді рано чи пізно ти зустрінеш ту людину, яка розділить з тобою і щастя, і горе, і покаже що таке справжня любов… Нам ніколи не посилаються випробування, які б ми не змогли витерпіти…  - вона закінчила свій монолог, піднялася з землі і вже тоном начальника продовжила, - А зараз, завершуй термінові справи і йди додому проспися. Завтра з новими силами до роботи. Якраз кабінет твій відремонтують. До речі, це була твоя премія.
- Ей , так не чесно, - нарешті ожив чоловік, - у мене траур, а ти мене ще й грошей лишаєш.
- А для чого вони тобі? Все одно ти сидиш і ниєш... Ниє котик, ниє кротик, ниє в небі самольотик, ниють клумби і кущі, ниють всі, і навіть ти... -  Павло піднявся з землі і ледь посміхнувся. 
- Добре, - сказав він. Після чого Катерина міцно обняла збентеженого чоловіка  і вийшла, залишивши його посеред розтрощеного кабінету.
Катерина стояла біля дверей свого кабінету і не наважувалася ввійти. Вона не знала як себе з ним поводити, що йому говорити, а найгірше,  не розуміла в яку гру він з нею грає. Її розривало на частини: мізки твердили, що пора поставити його на місце і показати, що вона вже не та безхарактерна дівчинка, серце співало і танцювало від теплих почуттів, а губи жадали поцілунку. Так, зберися, не будь ганчіркою, сказала вона сама собі і холодними немов крига долонями несміливо повернула ручку дверей. Застигши на порозі Катя обвела очима кімнату. Однак від Ігоря там залишився лише  запах парфумів. Вона голосно видихнула, чи то від полегшення, чи то від розчарування. Картина стояла вже знайома: клієнти ще заповнювали документи, а Марк сидів за комп'ютером і щось роздруковував. Побачивши її він посміхнувся, однак очей ця посмішка не торкнулася, в них відображалася серйозність і задумливість. 
- Ну що там, - він першим подав голос. Катерина приклала руку до чола, підняла голову вверх і театральним тоном заговорила.  
- Розбито сердце как бокал. И смысла нет в дальнейшей жизни. Я пригласил её на бал. Она сказала - час три тысячи. -  Марк голосно розсміявся. 
- Ну тут все ясно. І де ти тільки береш всі ці віршики... Завжди знаєш як підняти настрій. Слухай, - вів далі він, - наш генеральний прийшов, Мороз зараз у нього... - Катерина ніяк не прокоментувала цю фразу, розглядаючи якісь документи. - Я поговорив з ним. Він сказав, що хоче, щоб ти допомогла йому заключити вигідний контракт.
- Це все тільки прикриття, насправді він хоче мене принизити, заставити йому прислуговувати і вкотре вказати на моє місце! - вона говорила схвильовано і на підвищених тонах.
- Мені здається, ти перебільшуєш... Він знає твої сильні сторони і хоче ними скористатися... 
- Ні, Марк, - вона вже перейшла майже на крик, - Ти не розумієш, бо не знаєш всієї історії… він хоче показати, що я така ж наївна дурепа, як і вісім років тому.
- Може, ми постараємося зібрати ці гроші і виплатити йому, якщо ти так не хочеш мати з ним справу. Все таки ми люди не бідні, якось скинемося.
- Пів мільйона доларів за такий короткий термін ми не зберемо. У мене немає іншого виходу…
- Стоп, стоп, - перебив її хлопець. - Що ти перед тим сказала? Вісім років тому? Тобто ви давно знайомі? І ти мені не говорила... 
- Марк, це давня і заплутана історія... 
- Вибачте, що перериваю, але ми закінчили, - заговорив чоловік з дивану.
- Так, добре, - Марк глянув на документи, - Все вірно. Протягом кількох днів ми зберемо групу спеціалістів і приїдемо до вас. Чекайте дзвінка. - люди подякували і вийшли.
- Так, про що ми там… ааа…  у мене час є, у тебе також. Я уважно слухаю... 
- Що саме ти хочеш знати?
- Все, як ви познайомилися, чому у вас такі напружені стосунки... Все з самого початку.   - хлопець попросив секретарку принести ще дві чашки чаю, присунув стілець ближче до Каті, і кинувши головою дав знак, що готовий слухати.
- Тобі цікаво де могли перетнутися дороги сина мера і простачки? - вона гірко посміхнулася і продовжила. - Ну слухай, тільки попереджаю, це далеко не весела історія… 
"- почалося все  далеких вісім років тому.... На дворі стояв початок жовтня. Осінь вже зручно всілася на своє законне місце і намагалася всім показати хто тут головний. Вона плювала холодними дощами, жалила гострими вітрами, засліплювала сірими туманами і кидала мертвим листям. Той день був особливо холодним і похмурим. Я студентка першого курсу університету нафти і газу (чим страшно гордилася) вискочила з гуртожитку і направилась в бік університету. В руках у мене крім сумочки і дешевої парасольки була папка з рефератом по маркетингу. Я готувала його цілий тиждень і дуже переживала перед захистом. Тому думки мої кружляли лише навколо цієї теми. Ледь зробивши кілька кроків, я зрозуміла, що одяглася явно не по погоді. Моя чорна шкіряна курточка майже не захищала від пронизливого вітру, а джинси швидше студили ніж гріли. "Ну нічого, - подумала я собі, - якщо буду швидко йти, то не замерзну". 
Вийшовши до проїжджої частини, я вирішила не іти майже сто метрів до пішохідного переходу, не тратити час, а перебігти прямо тут. Справа в тому, що ще з дитинства я була дуже пунктуальною і дисциплінованою, запізнення для мене було тотальним приниженням. Що страшно дратувало мою маму, яку я постійно підганяла. Зате радувало вчителів. Але щось я відволіклася. 
Оцінивши обстановку на дорозі і вибравши момент коли машин не було, я почала свій шлях до протилежного тротуару. Коли до нього залишалося менше метра і я вже подумки раділа, що добралися живою і здоровою, сильний порив вітру вивернув мою парасолю, що заставило мене зробити крок назад. В цей момент, в кількох сантиметрах, на шаленій швидкості промчалася червона автівка, ледь доторкнувшись до мене боковим дзеркалом і облила мене з ніг до голови грязюкою. Я перелякано відскочила на тротуар, однак випустила з рук ту нещасну парасолю і... свій реферат... Зі сльозами на очах я спостерігала, як по красивих чорних літерах проїхала, байдужа до мого горя, жовта маршрутка.
Я стояла на тротуарі і думала, яка ж я невдаха. Мало того що ледве не позбулася життя, так ще й мої надії на реферат розбила на друзки червона іномарка. І парасолю жаль... Шок повільно відступав і йому на зміну прийшло обурення і розпач. Я вже не відчувала ні дрібного холодного дощу, який вже намочив моє волосся, ні пронизливого вітру. З важкими думками і майже не розбираючи дороги я попленталася назад у гуртожиток. Але на цей раз через пішохідний перехід, оскільки спішити вже було нікуди.
 Раптом я почула різкий звук гальм і повернувши голову наліво побачила те злощасне авто, що стало причиною моїх страждань. Це була Мазда 6, доволі дорога і красива машина (на той час). Скло повільно опустилося і звідти висунулася голова молодого хлопця. 
- Ти дурепа чи що? В тебе що голова на плечах тільки для краси стоїть! - закричав він. - Чи гострих відчуттів закортіло? Тебе не навчили що дорогу будь-де переходити не можна? А може тобі жити набридло?! Так сходи до психолога, а не під машину кидайся! А то класно виходить, ти в рай, а я в тюрму!
Від почутих слів я оторопіла. На груди давив величезний камінь обіди, а в горлі комом стали сльози. Та як він взагалі сміє мені таке говорити. Це він винен, а не я! на зміну жалості до себе приходила здорова злість. Я сміливо подивилася йому у вічі і вже відкрила рота, щоб виказати все що про нього думаю, та він мене знову випередив.
- От тільки цих соплів не треба, вони мене дратують, - сказав він скривившись. - Сідай в машину хоть додому довезу, а то захворієш, а я ще й буду винуватий. Ненавиджу коли совість мучить.
Не знаю звідки в мене тоді взялися сили, але я опанувала свої емоції гордо підняла голову і пішла вперед, холодно кинувши на прощання "з совістю ти ще в дитинстві розминувся". Не пройшло і хвилини, як авто знову мене наздогнало і вже повільно їхало поруч. 
- Сідай в машину, я тобі сказав! - це вже був наказ. У його голосі явно було чути злість і роздратування. Однак я навіть не глянула в його сторону, тільки пришвидшила крок. - У тебе що інстинкт самозбереження взагалі відсутній? - знову закричав. 
Я на мить зупинилася, і пильно подивилася на нього. Перше що побачила це великі блакитні очі. Схожі на два озера... Привабливі, глибокі і... небезпечні... Неначе рамкою, вони були обрамлені густими чорними віями. Широкі чорні брови,  точений грецький ніс з горбинкою і пухкі губи, які стискалися в тонку лінію від злості. Він відчинив двері зсередини і нетерпеливо поглянув на мене. Я криво посміхнулася і вирівнявшись звернула на стежку між будинками. Наздоганяти він мене не став. 
Не озираючись я дійшла до гуртожитку. Зайшовши в кімнату за звичкою глянула дзеркало і те що я там побачила мене відверто налякало. Звідти на мене дивилася якась героїня фільму жахів. Волосся мокре і розтріпане, обличчя бліде неначе молоко, губи покусані, червоні і припухлі, туш розповзана, від чого мої і так великі чорні очі здавалися ще більшими і страшнішими. Для повного завершення образу не вистачало тільки мітли. Так ось чому на мене так дивно дивилася консьєрж. 
    Довго стояла під гарячим душем намагаючись зігрітися. Однак руки так і залишилися холодними. Потім я заварила чаю, включила на комп’ютері «Друзі» і стала з нетерпінням чекати подругу і сусідку по кімнаті Іру, щоб пожалітися на свою гірку долю. 
     Через деякий час двері голосно відчинилися і на порозі з’явилася Ірію Вона як завжди бездоганно виглядала. Довге чорне волосся, красиві карі очі з густими віями, на губах темно вишнева помада. На зріст вона була десь така як і я тільки трішки стрункіша. Одягнена у курточку із замші та чорні лосіни, які вигідно підкреслювали її довгі ноги. Ще з першої зустрічі вона мені нагадувала ельфійську принцесу. Така ж тендітна, ніжна, з пронизливим поглядом і відьомською посмішкою.
- О, ти чому тут, чому тебе на парі не було і телефон поза зоною? - закидала мене запитаннями схвильована Іра. -  Я вже почала переживати, що сталося? 
- Навіть не питай, -  відповіла я.
Однак питати їй більше не довелося,я і сама все розповіла. І про ту злощасну червону мазду, і про понівечений реферат, і про свої ридання, і про наглого хама. Ось про нього я розповіла дуже детально.
- Я б іще плюнула йому в обличчя, придурок якийсь! - вислухавши мою емоційну розповідь сказала Іра.
- Я б може і плюнула, але що б він зробив зі мною після цього, навіть подумати страшно.
- Так, харе тут нидіти. Пішли десь розвіємося і стрес знімемо.
- Ай, куди йти, там так холодно…
- Пішли в кіно, там тепло. Зараз якраз класна комедія йде, дівчата в групі розповідали.
Жодного бажання кудись іти в мене не було. Однак подруга вміла переконувати.  Спочатку пів години вона доказувала, який класний фільм почнеться о восьмій годині у «Люм’єрі», куди між іншим зовсім недалеко. Потім, що на дворі не так холодно як мені здається. Далі йшла лекція про те що коли нам ще гуляти як не зараз, скоро зима. Буде ще холодніше і сесія… останнім аргументом була фраза, що нам по 18, а не 81. Ми молоді і красиві. Опиратися їй я більше не могла.
За дві години до виходу ми розпочали збори. Душ, макіяж, укладка і звісно найважче це одяг. Вибирати довелося між «красивим» і «теплим». Однак я дійшла компромісу, зупинивши свій вибір на короткому, але теплому в’язаному платті, кольору кави з молоком. На ноги взула чорні ботильйони на високих підборах і темно-синє укорочене пальто. Волосся розпустила і уклала красивими локонами. Макіяж в стилі смокі-айс і ближче до натурального кольору помада завершили образ. Я покрутилася перед дзеркалом і залишилася задоволеною. Все-таки добре, що Іра вмовила мене піти в кіно. За цими зборами я геть забула про сьогоднішні події. Наводити красоту - це чудовий антидепресант для, мабуть, кожної дівчини. 
Глянувши на подругу, я вкотре переконалася, яка вона у мене красотка. На струнких довгих ногах красувалися чорні замшеві чоботи, які закривали коліна. Далі йшла чорна шкіряна спідниця, яка кокетливо показувала трішки ноги, затягнутих у чорний капрон, але залишала місце для фантазії. Чорна водолазка вигідно підкреслювала тонку талію і красиві груди. Довге, чорне волосся рівними прядками розсипалося по плечах. Елегантні чорні стрілки разом з густими віями робили погляд таємничим, а темно-червона помада завершували цей неймовірний образ. Ми похвалили одна одну і взявши сумочки вийшли з гуртожитку.
Фільм виявився вище всяких похвал. Веселий, іронічний, подекуди драматичний і разом з тим висвітлював серйозну тему безпритульних дітей. Ми і насміялися і наплакалися. Разом з тим поїли попкорну, який запили вреднющою кока-колою. Вийшовши з кінотеатру нас відразу ж обвив своїми крижаними лапами злющий вітер. Ми взяли одна одну під руку і міцно притулившись ми пішли у бік гуртожитку.
Зробивши буквально кілька кроків я різко зупинилася. В декількох метрах від нас паркувалося червоне авто, яке відразу ж навіяло неприємні думки.
- Ти чого? - здивовано глянула на мене подруга
- Ір, дивися це та машина, - чомусь пошепки сказала я
- Яка машина? - не зрозуміла дівчина
- Ну та, яка мене сьогодні чуть не того…
- А ти впевнена, може просто схожа?
Я вже було і сама засумнівалася, однак із машини вивалилася шумна весела компанія і з-за керма виліз він… незважаючи, що надворі вечір і світло було лише від ліхтарів, я його впізнала. 
- Ірусь, це він… той якого блондинка за руку вхопила. Це точно він…
- А він нічого такий, симпатичний, - констатувала подруга
Це ще м’яко сказано, подумалось мені. Насправді він був дуже красивий. Високий, широкоплечий, з чорним волоссям і точеним профілем. Він легко міг стати моделлю. 
- Кать, пішли, а то стоїмо неначе дурепи і розглядаємо їх. 
- Пішли, - погодилася я.
Зробивши пару кроків ми порівнялися з їхньою компанією, однак я більше в ту сторону не дивилася. Пройшовши декілька метрів Іра сказала, що він дивився на мене і скоріше за все впізнав. Однак я лише відмахнулася від її слів. Ця випадкова зустріч геть зіпсувала мені настрій і всі позитивні враження від фільму. Стало холодно, хотілося чимшвидше дійти додому і лягти під теплу ковдру. Подруга щось розповідала, однак чула я її через слово повністю поринувши у свої думки. Все-таки мене цікавило чи впізнав він мене. Зараз я виглядала значно краще ніж при нашій першій зустрічі і це мене без сумніву радувало. Хоча яка різниця, однаково я його більше не побачу.