Глава 1

Звук дзвінка вивів із пелени спогадів молоду статну жінку. 
-Я слухаю. 
- Катерина Станіславівна, - зазвучав тонкий голос  у слухавці, - тут до вас прийшли... Качуровські... Петро і Оксана - вони не записані на прийом. Але дуже просять вашої аудієнції. Пропустити?
- Ну... пропусти. - Через кілька хвилин почувся стукіт і в дверях показалась білява голова секретарки 
    В кабінет зайшло двоє людей. Першим був високий чоловік, середньої статури, років п’ятдесяти з русявим коротким волоссям, легкою щетиною і невеликим животом. Слідом зайшла невисока повнувата жінка, також десь його віку з фарбованим світлим волоссям акуратно зібраним у гульку. Одягнені вони були скромно, але по діловому. У руках у неї була ну дуже старомодна маленька синя сумочка і велика папка з документами. Вони ввічливо привіталися і стали розглядали стильний просторий кабінет. А подивитися і правда було на що. Все приміщення було виконана в біло-блакитних тонах. В центрі стояв масивний стіл з червоного дерева, в лівому куті розташувався великий дизайнерський диван небесного кольору, біля нього маленький скляний журнальний столик з двома білими пуфіками. Кабінет повністю відповідав стилю своєї хазяйки. Такий же красивий, модний і недоступний. Бізнес-вумен жестом показала їм на диван.
- Світлана Іванівна, принесіть гостям каву і мені чай, - звернулася вона до секретарки, яка все ще стояла в дверях і з цікавістю розглядала гостей. - Ну,- присіла вона на пуфік біля них,- І що привело вас до мене?
- Наш будинок є офіційною власністю моєї бабусі. Вона померла і заповіту не залишила,- почала розповідати жінка.
- А що ви від мене хочете? То вам до нотаріуса треба. 
- Так, ми у нього були, справа в тому що біля хати є велика земельна ділянка,  на яку ми не маємо документів і за яку вже кілька років не платився податок, там розташована теплиця, а ще бабця загубила проект будинку. І ми ніяк не можемо переоформити це на себе. Минуло вже майже пів року, якщо ми не вступимо в права спадкоємства, то держава відбере будинок. Нам нікуди іти, а нотаріус сказав, що ви вирішуєте такі проблеми. А ще сказав, що ви викупляєте такі будинки у держави і даєте розстрочку на їх сплату.
- Ви розумієте, що ми будівельна фірма і такі послуги у нас є ну дуже дорогими, - вона важко зітхнула
- Розуміємо, але якщо ви не допоможете, то доведеться їхати у Київ, а там ще дорожче і час втратимо. 
- Покажіть документи, хоча б ті, котрі маєте. - їй абсолютно не хотілося братися за цю справу, однак відмовити вона не могла. Ця пара справила на неї приємні враження, було видно, що це добропорядні і чесні люди. В чому, в чому, а людях вона навчилася розбиратися. 
- Світлана Іванівна, викличте до мене нашого начальника юридичного відділу і скажіть що це терміново. 
  Раптом у двері постукали і в кабінет зайшов чоловік років сорока, приємної зовнішності.
- Катерина Станіславівна, привіт. Я бачу, що ти занята, я швидко. Підпиши мені проект,  а то нашого генерального ще немає. 
- Він на об'єкті, скоро буде. Ну показуй проект, - вона розгорнула великий білий ватман... - Тарас... У мене немає слів... це шедевр… Ти справді геній... будинок просто шикарний... - вона розглядала креслення трьохповерхового особняка і не могла підібрати слів... Скільки часу вже працює в цій  компанії, а до сих пір дивується таланту головного архітектора.  
- Ти б хотіла жити в такому? - поцікавився архітектор. 
- Ще б пак, але щоб в такому жити, треба мати велику сім'ю, а в мене... - вона не договорила і задумливо подивилася у вікно. - Для мене ти спроектував теж дуже гарний будинок, до речі, він уже наполовину готовий. Якраз накривають. - дівчина видавила з себе посмішку. 
- Я радий, що тобі подобається. Десь під’їду,  проконтролюю процес, щоб вони не зіпсували мій геніальний задум. - підморгнув архітектор.
Катерина підписала ватман і ще пару документів і чоловік вийшов. 
- Вибачте, - звернулася, до людей, що сиділи на дивані і чемно чекали. - Продовжимо, - вона занурилася у вивчення документів, однак її думки знову перебив стук у двері і в кабінет зайшов молодий красивий хлопець, одягнений у стильний дорогий костюм, на руці виднівся дизайнерський годинник,  а на обличчі красувалася легка зваблива посмішка.
- Викликали, пані віце-президент будівельної компанії "Ядвіга"? 
- Фу, як офіційно. - скривилася та. 
- А, так, - він підійшов ближче до неї, обняв за плечі і по дружньому поцілував у щоку. 
- Так вже краще, - вона вперше за сьогоднішній день щиро посміхнулася. 
- Чого викликала? - хлопець сів у велике робоче крісло 
- Ось, - вона передала йому документи, - Необхідно переоформити документи і зробити новий проект. Він пройшовся очима по людях, які сиділи на дивані, і виглядали не надто презентабельно. 
- А ви розумієте у скільки вам це обійдеться? - грайливий вираз обличчя відразу змінився серйозністю. Що, що, а роботу свою він любив і знав.
- Марк, вони все розуміють і заплатять.
- Ну що ж… ти начальник, тобі видніше… - хлопець не звик оскаржувати накази головних. - Тоді почнемо з процедури опису майна. 
- Свєта, - звернулася Катерина до секретарки, - Принеси зразок заяви і стандартний пакет документів для нових клієнтів. - та кивнула головою. - І зателефонуй першому заступнику мера, скажи, що я під’їду десь за годину. 
- Ти проспорила мені 50 баксів. Ось, - Марк покопався в телефоні і  показав їй фото красивої молодої дівчини в спідній білизні.
- Ти все таки з нею провів ніч… більше не буду з тобою укладати парі. Я була впевнена, що хоча б  ця дасть тобі відкоша… Які ж ми жінки все таки наївні  дурепи... - дівчина захитала головою голосно зітхаючи. 
- А ти сумнівалася в моїх можливостях? Жодна не встоїть перед моєю харизмою і нелюдським шармом, - він театрально підняв вгору голову і показав рівні білосніжні зуби. - Ну, крім тебе звісно, - поправив той. -  Але ти не в рахунку, бо ти мій друг. - швидко добавив. - І до речі, у мене нове захоплення, ось - він знову показав фото ще однієї дуже красивої молодої дівчини.
- Марк, не перегинай палицю, їй 18 хоча б є? 
- Ображаєш начальник, всі 21. - гордо заявив хлопець.
- Дай вгадаю, студентка прикарпатського університету, факультет… щось типу дошкільне чи початкова освіта, живе у гуртожитку, мріє про велике кохання.  - вона забрала бланки у секретарки і поклала перед клієнтами, показуючи де і як заповнювати.
- Ти що екстрасенс? - здивувався хлопець.
- Ні, просто живу давно на цьому світі. Маркусь, ти звісно мій друг і я люблю тебе як брата, але поступаєш часом як остання наволоч. Залиш у спокої цю дівчинку, видно що вона невинна і романтична натура, мріє про принца, а ти, дорогий мій, далеко не він.  Ти ж розіб'єш їй серце! - голос надірвався
- Ну і що? Чим швидше зрозуміє, що цей світ не ідеальний, тим краще для неї. Я зроблю їй послугу, зніму рожеві окуляри, причому зроблю це швидко, майже безболісно і без наслідків. Щоб не довіряла сліпо всім підряд…
- Це медвежа послуга… - вона врешті відірвалася від документів і підійшла до свого робочого столу. - Друже мій, рожеві окуляри не знімаються, а б'ються, ще й склом всередину. Після чого майже нічого не бачиш, постійно котяться сльози і дихати важко. Але це з часом проходить... Тільки от ти більше ніколи не побачиш цей світ таким яскравим і добрим, зможеш спокійно дивитися фільми жахів, розуміючи, що мелодрами куди страшніші, адже вони дають надію…  і казок на дух не переноситимеш.  Замість мрій у тебе з'являться цілі, замість захоплень робота а розмови подруг про кохання викликатимуть лише цинічну посмішку...  - вона з хвилину помовчала і тихо продовжила. -  Не ламай її Марк. Можливо її чекає десь добрий чоловік, який дасть їй змогу залишатися в цих окулярах все життя.
Раптом у двері постукали і в кабінет зайшов дуже високий чоловік, спортивної статури в строгому чорному костюмі і з суворим виглядом обличчя. 
- Катерина Станіславівна, - грубим низьким голосом заговорив він, - Я зібрав досьє на Качуровських.
- Добре, дякую. - вона взяла чорну папку. -  І ще, Олег Дмитрович, твої хлопці на минулому тижні добре  попрацювали і я виписала вам премію, зайдеш до головного бухгалтера, оформиш документи. 
- Дякую, це наша робота. - він скупо посміхнувся і вийшов. 
- Оперативненько... - протягнув Марк, - А крута у нас служба безпеки, за такий короткий час таке велике досьє. 
- Найкраща, - посміхнулася дівчина, - У Олега є зв'язки в поліції, СБУ, до того ж він колишній військовий. 
- Це ж уже ти повністю міняла охорону, - пригадав хлопець, а дівчина відкрила папку і кілька хвилин зосереджено читала інформацію про нових клієнтів. Пересвідчившись, що вони направду порядні люди, їхня кредитна історія чиста і вони платоспроможні полегшено видихнула. Інтуїція не підвела. Вкотре.
- Звісно поміняла. - врешті звернула увагу на юриста, який бавився з її колекцією ручок. - То були просто тупі качки без спеціальних навичок. А зараз у нас професійна служба безпеки. Олег супер професіонал… - вона задумалася. - Знаєш… його ніхто не хотів брати на роботу.  Довший час… оскільки коли він був в АТО, то отримав поранення в ногу і... голову, після чого… інвалідність. Але незважаючи на це він найкращий у своєму роді.
- Це тому він такий вірний і відданий тобі… - пазл у голові хлопця нарешті склався.
- Коли я взяла його на роботу він був практично у відчаї. Без роботи… дома дружина і двоє маленьких діточок… А якби ти бачив з якою ніжністю і любов'ю він відноситься до своєї сім'ї... Він дуже хороша людина… І першокласний спеціаліст. Якби не він, то ми б ще минулого тижня злетіли у повітря. - при згадці про цей інцидент по спині пробігся холодок.
- Уже знайшли винуватця?
- Працюють… але підозрюю…  
Цей монолог перебив шум, який доносився з приймальні. На порозі, з'явився ще один  непроханий гість. Високий брюнет, з очима кольору неба, красивим, хоч і суворим обличчям, акуратно постриженою короткою бородою  безцеремонно ввалився в кабінет. Між густими темними бровами залягали дві складки, що додавали віку і серйозності. Темно-синій костюм від Армані вигідно підкреслював хорошу фізичну форму,  а на зап’ясті поблискував просто захмарної ціни швейцарський годинник. Весь його вигляд кричав про статус і про те що він один із сильних  світу цього. Таких називають альфа. Від нього віяло силою, владою і розумом. Його погляд обвів усіх присутніх і зупинився на власниці кабінету. Першим оговтався Марк, підійшов і подав руку для привітання.
- Ігор Миколайович, якими вітрами? 
- Попутними Марк, попутними, - відповів той, на кілька секунд звернувши свою увагу на юриста, опісля знову глянув у бік віце-президента.
Вона з'їжачилася під цим поглядом. Їй здавалося що ці очі бачать її наскрізь. Все всередині збилося в клубок, а паніка почала накривати.
- Ох, здається я знаю що це за вітри - Марк засміявся і повернувся до людей, що сиділи на дивані, продовжуючи пояснювати їм як заповнювати чергові документи.
Ігор, не зводячи погляду з Катерини, почав повільно до неї підходити. Рухався він плавно, граційно, неначе тигр, що загнав свою жертву у глухий кут, насолоджуючись її страхом і безвихіддю. На устах його лежала напівпосмішка, проте очі залишалися холодними. Вона опам'ятавшись почала відступати назад. Допомогло це їй мало,  поскільки вже на третьому кроці вона вперлася своєю п'ятою точкою у стіл. Усе, відступати було нікуди. Він підійшов до неї надто близько, пильно заглянув їй у вічі, неначе шукав у них якесь підтвердження своїх думок. Вона відчула, як він ледь торкнувся кінчиками пальців її руки, далі вже сміливіше погладив долоню, виводячи на ній якісь, тільки йому зрозумілі узори. Цього було достатньо, щоб її серце почало підводити і застукало частіше. Страх відійшов на задній план, а замість нього прийшло таке давно забуте відчуття легкості і невагомості. Тіло наповнилося теплом, а до обличчя прилила кров. Він підніс її руку до своїх вуст, повернув долонею і поцілував зап'ястя. На декілька секунд він міцно зажмурив очі, і їй здалося, що на його обличчі промайнула тінь... жалю... Або вона просто хотіла видати бажане за дійсність… м’ятний подих полоскотав її обличчя. Розгублений погляд впав на його сіру краватку і повільно піднімався вгору. В цей час двері кабінету з шумом відчинилися  і в кабінет забігли дві перелякані секретарки. 
- Катя... Ой... Тобто Катерина Станіславівна... Там таке.. Таке... 
- Що сталося? - Катерина нарешті вирвалася з полону важкої чоловічої аури і зосередила свій погляд на дуже схвильованих дівчатах.
- Так, давайте по черзі, Свєта.
- Там наш фінансовий директор, геть розум втратив... Він закрився в кабінеті, нікого не впускає і кричить на всіх 
- На мене кричить, - майже плачучи заговорила друга дівчина, - Він швиряє якісь важкі предмети, б'є меблі і каже, що взагалі вб'є будь кого хто до нього зайде.
- Ой, ну відправте до нього Дарину, вб’ємо одночасно двох зайців, - вставив своїх п’ять копійок Марк, тільки ніхто з присутніх не оцінив жарт 
- Ми відправляли, вона не хоче іти... А ще до нього з банку дзвонять... Що мені їм говорити, Катерина Станіславівна? 
- Так, дзвінок з банку переведеш на мене, а зараз ідемо, я його заспокою... 
Катя не встигла зробити і кроку, як хтось схопив за руку і вона прекрасно розуміла хто... 
- Відпусти, - приказала вона.
- Ти з глузду з'їхала, там неадекватний мужик, а ти зібралася туди іти?
- Я сама розберуся з СВОЇМИ працівниками, - вона різко сіпнула руку і швидко вийшла з кабінету. Ігор кинувся за нею, однак Марк його зупинив. 
- Послухай Ігор, не бійся, вона знає що робить. Це у нас не вперше з фінансистом, він часто істерить, коли в нього якісь особисті проблеми. А Катя у нас ще й штатним психологом підробляє, вона вміє вислухати, порадити, заспокоїти. Не знаю як їй це вдається, але якщо вона приручила нашого генерального, то і з Мандзюком справиться... Є в ній щось таке, що і дикого лева перетворює на лагідного котика, - він посміхнувся і після короткої паузи продовжив, - Хоча ти і сам повинен це знати
- Не знаю... У мене останнім часом таке відчуття, що я нічого про неї не знаю, - Ігор підійшов до вікна, оперся руками на підвіконня і через хвилину тихо продовжив, - надто красива... надто незалежна... надто холодна... фурія...
- Однак, це заводить, правда? - Марк говорив у своїй звичній вальяжній манері. Ігор різко повернув голову в сторону юриста і його думки потекли в зовсім іншу сторону, обличчя перекосила гримаса гніву, а руки зжалися в кулаки. Він підійшов ближче до хлопця і оманливо спокійним тоном сказав.
- В кавалери їй набиваєшся? 
- Хм... Ну це не твоя справа... 
- Забудь! - Ігор схопив його за лацкани піджака 
- Невже закипіла в жилах крижана кров, - Марк залишався абсолютно спокійний, - Ну і ну... Аж не віриться, що такий спокійний, врівноважений і завжди серйозний Мороз може зірватися і натовкти комусь пику... Де ж твоя славнозвісна тактовність і витримка? 
- Нічого, від одного разу моя репутація не постраждає, - чоловіки дивилися один на одного, тільки один із них був розслаблений і навіть насмішливий, в той час як інший готовий був стерти першого з лиця землі. 
- Не смій навіть думати про неї! Зрозумів? - Ігор добряче потряс Марка і той не витримавши різко відштовхнув від себе Мороза. 
- Заспокійся! Я тобі не ворог! І тим паче не суперник! Ти б краще кидався на того, хто цього справді заслужив! 
- Ти про що? - емоції на його обличчі змінювали одна одну зі швидкістю світла.
- Послухай мене, Ігор. - Марк змінив свій тон на майже дружелюбний. - Я не знаю що між вами з Катериною відбувається, однак ми з нею просто друзі. Я тебе спровокував навмисне, каюсь… Просто, я хотів з’ясувати наскільки вона тобі дорога і чого ти від неї хочеш. 
- І що, з’ясував? - посміхнувся той.
- Не зовсім. Твої плотські наміри ясні, як білий день. І думаю, ми обидва розуміємо чого ти добиваєшся. Однак ти вибрав не ту жінку. Вона не для забав. Катя мені дуже дорога і я не хочу щоб в неї були проблеми. Я прекрасно розумію, що ми тобі винні. Але ж для твоєї фірми ці гроші копійки і ти просто йдеш на принцип. Для чого? Ти прекрасно розумієш, що ми віддамо борг. Ми ж партнери, друзі в кінці кінців. Невже все заради того, щоб залізти в ліжко до Каті? Воно того не вартує… 
- Ти її друг? - глузливо перекривив той. - Та щоб з нею дружити, треба бути геєм або імпотентом.
- Катерина дуже красива жінка і неймовірно сексуальна, визнаю. Вона весела, розумна, тактовна і дуже добра…
- І після цього ти говориш, що ти їй тільки друг? - він не дав договорити юристу.
- Ігор, я чоловік і все бачу, однак я не18-річний юнець, який не знає куди дівати надлишок тестостерону. Я вмію, тримати себе в руках, якщо захочу. А Катя перша жінка, після мами звісно, яка мене не дратує. Вона не така як інші… не говорить що всі мужики козли, хоча має на це всі підстави, і я ні разу не чув від неї фразу «а я тобі говорила» чи «я так і знала». Вона вміє вислухати і дати пораду. Проведений з нею час ніколи не буває марно потраченим. Вона єдина кому я жодного разу не збрехав, ну крім священика, тому що в цьому не було сенсу. Вона не засуджує і не насміхається, не  нав'язує свою думку і завжди дає право вибору. Вона приймає мене таким який я є, і я не  збираюся псувати такі стосунки сексом. Є безліч жінок з якими я можу задовольнити свої сексуальні потреби, а таких які можуть бути мені справжнім другом більше немає... - хлопець так емоційно говорив, що геть забув про людей, які сиділи на диванчику і заповнювали бланки. Вони час від часу споглядали на все що відбувалося в кабінеті і тихо перешіптувались, однак ніхто не наважувався перебити діалог і нагадати про свою присутність. Марк підійшов до Ігоря, який стояв біля вікна і щось задумливо розглядав перехожих. Різким ривком він розвернув його до себе і грізно сказав.
- Ну а тепер твоя черга відповідати на мої запитання! Що тобі насправді від неї треба? Справа ж не у контракті... І навіть не у сексі... - Ігор знову повернувся обличчям до вікна. Він явно не збирався відповідати на це питання… а може у нього просто не було відповіді. Однак юрист не звик відступати так просто.
- А може ти закохався в неї? Тоді контракт це лише спосіб прив'язати Катерину до себе. - Марк озвучив свої припущення. 
- Тобі пора романи писати... - відповів Ігор так і не повернувшись обличчям до співрозмовника. 
- Однак мушу тебе попередити, такою поведінкою ти навряд чи викличеш в неї взаємні почуття. - Марк неначе не почув його.
- Чудова фантазія Марк. Розкажи це якійсь романтичній панночці і вона твоя. Правда ж набагато прозаїчніша і простіша. Катерина потрібна мені щоб підписати надважливий контракт з німцями. Як ти сам сказав вона чудовий психолог, тонко відчуває людей і знає на які важелі тиснути, щоб отримати бажане. - Марк опалив його недовірливим поглядом. - Так, я не проти  провести з нею ніч... Чи пару ночей. Однак це швидше приємний бонус. Основна ціль контракт. Ну як, я задовольнив твою цікавість? - Ігор гордо підняв голову і нарешті холодним поглядом обвів свого опонента.
- Поживемо, подивимося. - відповів юрист.
Чоловікам більше нічого було сказати один одному. Обстановка була напруженою, кожен думав про своє. Марк нарешті згадав про клієнтів і дав їм ще пару документів для заповнення, між тим пояснюючи всі нюанси майбутньої співпраці. Ігор все так стояв біля вікна і зосереджено розглядав щось там. Катя ще не повернулася і він починав нервувати. 
Незабаром почувся стук у двері і в кабінет ввійшов генеральний директор "Ядвіги". Він подав руку для привітання обом чоловікам і запитав:
- Де Катя? І що ви тут робите?
- Катерина пішла заспокоювати нашого фінансового директора, у нього чергова криза, -  першим заговорив Марк.
- А я приїхав поговорити з тобою. 
- Ну тоді пішли в мій кабінет.