Глава 4

ІГОР
Неймовірний запах жінки в'їдається  під шкіру,  її тонка фарфорова шкіра так і манить мої вуста,  зваблює...  кличе...  Мочка вуха прикрашена золотим кульчиком із кількох срібних ниток,  які торкаються тонкої лебединої шиї.   Бачу,  як мліє від моїх дотиків,  і розумію,  що не забула...  нічого не забула... Ця думка вривається в мозок,  зриваючи усі замки. З  останніх сил тримаюся,  щоб не накинутися на неї з поцілунками,  не налякати... 
- Доброго дня! -  лунає за спиною голос  фінансового директора, чим викликає в мені бурю роздратування.  Більш невдалої хвилини він вибрати не зміг!

- Доброго! - відповідаю і повен розчарування відриваюся від Катерини.

- Треба поговорити,  але бачу ти дуже зайнятий. -  він недобрим поглядом сканує Ясиновську і через секунду уже заходить у мій кабінет.

- Що ти собі дозволяєш?!  - нападаю першим на нього.  Та здається з настроєм проблеми не лише у мене.

- Мороз,  ти що твориш?  Тобі припливом тестостерону останні мізки розігнало?

    Повільно проходжу і сідаю за свій стіл послаблюючи галстук. Здається розмова буде довга і непроста.

- Жук,  попереджаю: не лізь не у свою справу. -  намагаюся зберігати спокій,  щоб не залишитися без єдиниго друга.

- Знаєш Ігор,  ти можеш мене навіть  звільнити,  але я не дозволю цій зміюці знову зруйнувати твоє життя.  Шість років тому я уже витягав тебе ледве не з того світу, більше не дам зробити тобі таку помилку.  -  він нервово намотує круги кабінеті.

- Ти нічого про нас не знаєш.  Я сам заварив тоді цю кашу. -  повертатися назад у той час не хочеться навіть у думках.  Так,   тоді мені добряче допоміг,  але це не дає йому право вказувати,  до кого проявляти почуття.

- Я не маю жодного бажання копатися у твоєму минулому,  але навряд,  дінка,  яка навіть не захотіла вислухати причин твого вчинку,  а відразу вискочила заміж,  достойна,  щоб її взагалі поважали.  І ще одне,  що вона вчора зробила з моєю Танею,  що у тієї почалися пологи?  
      Піднімаюся і відчуваю як починаю виходити з себе.  Нікому не дозволю говорити про неї у такому тоні!

- Ще раз дозволиш собі подібне і я тобі вріжу!  А твоїй ненаглядній дружині ніхто нічого не робив,  вона сама прийшла подивитися на Ясиновську. І при чому через те,  що ти не зміг втримати язика за зубами і розплескав їй все.  Між іншим,  якби не Катерина, хто зна чим би закінчилися пологи! 

- Бачу,  з тобою зараз марно розмовляти. Ти як папуга заладив вона хороша,  вона хороша.  Прийде час і ти сам у всьому переконаєшся.  І ще,  Таня питала чи ти не станеш хресним Емілі?

Питання про дитину утихомирює мій запал і я вже не так яро хочу розтовкти йому пику.

- Стану.  Хто ж від такого відмовиться.  До речі,  у понеділок приїжджають німці.  -  повертаюся у своє крісло і зариваюся у документи.

- Тобі вдалося їх переконати?  - здивування просочується через його голос.

- Не мені,  Катерині.

- Тобто ти хочеш сказати,  що вона одна за один день змогла зробите,  те,  що не вдалося цілій групі наших спеціалістів?

- В тім то й річ,  що вони спеціалісти,  а Ясиновська - професіонал. 

- Ти надто її ідеалізуєш.  Рано чи пізно я виведу її на чисту воду.

- А не пішов би ти...  -  ця розмова дістала мене остаточно і без його жжужань проблем повно .

    Кидає чорну папку мені на стіл і виходить,  голосно грюкнувши дверима.  Не розумію,  чого він так вз'ївся на Катерину.  Складається враження,  що вона його особистий ворог, хоча перейти йому дорогу апріорі не могла.  
Виходжу у приймальню,  щоб поговорити з Катею,  напевно ж чула все і вже на придумала казна що. Однак,  робоче місце пустує і від моєї секретарки тут лише неймовірний аромат.  Вдихаю повні груди,  насолоджуючись кілька хвилин тим як він благодатно впливає  на мою нервову систему.
Вирушаю на кухню подивитися чи вона бува не там і побачене заставляє кулаки зжатися.  Моя Катя,  стоїть з чашкою чаю і мило посміхаючись гладить по обличчі якогось сосунка.  Здається з відділу маркетингу.  Ти бач який проворний!  Інстинкт власника включається,  очі застилає пелена ревності.... 
- Катерина Станіславівна! -  рявкаю так,  що всі працівники, здригаються,  а чашка у руках Катерини летить на землю.

Повертається до мене округливши і без того великі чорні очі.

- Принеси мені  чай,  а сюди виклич прибиральницю.

Розвертаюся і швидким кроком йду у свій кабінет.  Адреналін у крові бурлить і хочеться на комусь зірватися,  та замість того просто занурююся у документи.  Через кілька хвилин приходить моя помічниця і з дзвоном ставить на стіл білу фарфорову чашку з зеленим чаєм.  

- Стій!  Зупиняю її уже біля дверей.  Нам треба поговорити.  Я не повинен був... -  у два кроки пересікаю відстань між нами і зупиняюся у кількох сантиметрах від неї.

- Не варто! -  різким холодним тоном перебиває мене.  -  Ви начальник,  я помічник і тут немає чого обговорювати.  Прошу надалі дотримуватися ділової субординації.  -  відштовхує мене колючим поглядом карих очей і повертається на своє робоче місце.

Ну що я знову такого зробив,  що вона кількома слова знову вибудувала між нами стіну?!  Гнів закипає у венах і з силою швиряю об  землю якусь папку.  Знімаю піджак та галстук і вони теж один за одним летять на диван. Хто тих жінок взагалі зрозуміє? У їх красивих головах кінь ногу зломить,  а я ж простий чоловік!

Одягаю окуляри,  які ношу останні три роки і повертаюся до роботи.  Та думки все одно кружляють навколо наяди,  що сидить за стіною і активно працює. Вона тут тільки другий день,  а вже встигла перевернути моє життя з ніг на голову,  позбавила спокою,  посварила з кращим другом.  А ще зрушила з мертвої точки над важливі переговори.

І як мені до неї ставитися: як до професіонала,  що якісно робить свою роботу?  Жінки,  яку колись кохав?  Чи красивої дівчини,  що викликає в мені зовсім не дитячі  почуття? Мозковий штурм перериває важливий дзвінок і я вкотре намагаюся зосередитися на роботі,  а не на красивих ногах під столом,  які бачу через ледь привідкриті двері.  У слухавці лунає голос vip-замовника і швидко закриваю двері,  щоб не втратити зв'язок розмови.