Глава 31

Неочікувана реакція учня вивела Ноя з рівноваги. Він насторожено перевів погляд з нього на Софію.

- На твоєму місці, - промовив. - Я б не грав з вогнем. Оніксу нема чого втрачати. Якщо підводний народ дізнається про всі його злочини, то прирече до довічного ув’язнення. Єдиний вихід для нього - залишатися під моїм захистом. Тож, розумієш? Від успішності ритуалу залежить усе його життя.

Онікс закивав головою.

- Що скажеш, виродку? - він натиснув на лезо ножа. Срібна смужка небезпечно впилася у шкіру Рема. 

- Я вважав тебе другом! - гарчав русалка, намагаючись звільнитися від хватки Онікса. - Ти зрадив усіх! Заради чого? Невже обіцянки чудовиська того варті? 

Шаман нервово посміхнувся.

- Ти теж зрадив свій народ, коли знюхався з виродком, Рем. Я все про тебе знаю… Скажи чесно, тобі самому не огидно? Людина… Це все одно, що з твариною кохатися!

Очі Ноя налилися кров’ю. Він раптом згадав, як сам був на місці Рема, а тому кожне слово Онікса сприймалося шаманом як особиста образа.

- Слідкуй за язиком, хлопче! - випалив він, згоряючи від бажання знищити учня на місці.

На мить Софії здалося, ніби Ной пройнявся співчуттям до неї. Вона з надією подивилася на батька, але той поспішив виправити ситуацію.

- Час припиняти цю виставу! - Ной вихопив ніж з рук Онікса і, на подив усіх присутніх, одним ударом встромив його у ногу Сані. Софія здригнулася і закричала, наче це її порізали.

Нещасна Сані прокинулася від пекучого болю. Вона не відразу зрозуміла, де знаходиться і що коїться навколо, а коли помітила Софію, то ледь не зомліла вдруге. Темна кривава  пляма розповзалася по її нозі, поряд лежав напівживий Рем, ще й моторошні червоні очі, як у самого диявола, спостерігали за її реакцією.

- Ні! Навіщо ти це зробив? - волала Ру, марно б’ючи Ноя кулаками по спині. - Сані тут взагалі ні до чого! Що ж ти за тварина така…

- З другою ногою робимо те ж саме? - спокійно запитав її шаман.

- Ні за що! 

Софія поклала руку на рану Сані. Вона бачила, як Рем зупиняє кровотечу, хоча сама жодного разу цього не робила. Дівчина подумки вмовляла кров зупинитися, а та продовжувала капати на підлогу, утворюючи маленьку калюжу.

- Тоді давай згоду, - зашипів Онікс.

Тіло Сані тремтіло в обіймах Софії. Рем був настільки виснажений, що й сам ледве тримався. При шаленому бажанні допомогти подрузі, він не міг навіть поворухнутися. 

- Соф, я така рада тебе бачити! Пробач мені, будь ласка. Я обзивала тебе гидкими словами... - шепотіла Сані. Вона нахилилася до подруги й торкнулася її щокою, аби переконатися, що дівчина дійсно жива.

- Я теж скучила, - Софія не могла підібрати слів. У ній змішалися радість та одночасне почуття провини перед друзями. Це через неї Сані стікала кров’ю під наглядом чаклунів.

- Мені страшно… - додала солі на рану дівчина.

- Не бійся, - Софія підняла очі до Ноя. - Пообіцяй, що не чіпатимеш їх!

Рем почав пручатися з новою силою. Він намагався звільнити руки, від мотузок, гарчав та погрожував Оніксу. Зі сторони він був схожий на рибу, яку спіймали й винесли на берег. Вона так само б'ється у агонії, хапаючись за останню надію, хоча й знає, що вже приречена.

- Вони мені не потрібні, - знизав плечима Ной.

- Гаразд, - видихнула Софія. - Я згодна. 

- Конкретніше!

- Я згодна на ритуал, - прохрипіла Ру. - Я знаю, що не переживу його, але йду на це за власним бажанням, покидьки!

Дівчина крадькома подивилася у вікно, сподіваючись, що Хранителі вже близько. Вона до останнього сподівалася тягнути час, але раптом Ной перекреслив і цей задум.

- Ти вмієш бути слухняною, якщо знайти підхід, - посміхнувся він. - Нам час йти. Оніксе, візьми приманку з собою, на випадок, якщо вона знову передумає.

Молодший шаман з легкістю підняв на ноги Рема й Сані. Дівчина завила, коли спробувала наступити на поранену кінцівку.

- Санечко, люба, тримайся… - молила Ру, підтримуючи подругу за талію. - Скоро все закінчиться.

- Скоро, все розпочнеться, - виправив Онікс. У передчутті перемоги він став сміливішим. Смакуючи владою над виродком, шаман демонстративно підштовхнув Рема вперед.

Ной вказав рукою у напрямку підвалу, чим остаточно збентежив Софію. Всі по черзі спустилися у маленьку тісну кімнатку, яка слугувала санвузлом. Яким же був подив Ру, коли вона побачила, що одна зі стін зруйнована, а темна діра, яка з’явилася на її місці, відкриває прохід у довгий коридор.

- Лія не розповідала тобі про цей будинок, чи не так? - поцікавився Ной, заводячи Софію у тунель.

- Що це за місце?

Шамани дочекалися, поки усі зайдуть у потаємний коридор, і в унісон промовили закляття, запечатуючи прохід. Цеглини вмить стали на місце, наче їх ніхто й не чіпав. За інших обставин Софія б здивувалася, побачивши справжнє диво, але за лічені години до власної смерті вона не звертала уваги на фокуси шаманів. Користуючись нагодою, дівчина нахилилася до вуха Рема й пошепки промовила: