Глава 29

Крізь товщу каменю сонячне світло не могло пробитися до в’язниці Софії. Вона не знала, скільки часу знаходиться у полоні і скільки ще їй залишилося. Ной та шаман на ім’я Онікс по черзі поїли її зіллям, яке позбавляло дівчину сили, а потім залишали саму в темній печері. Маленька свічка, тарілка з їжею й відро у якості туалету - ось і все, що було у розпорядженні Ру. 

Ной тримався насторожено та відсторонено. Він ігнорував спроби доньки зав’язати діалог, лише перевіряв її стан, а потім тікав якомога далі - на інший бік Кажанячої скелі. Найбільше шаман боявся, що дівчинка нарешті збагне у яку халепу потрапила, та почне благати про помилування. Він дізнався про своє вразливе місце, коли за допомогою Софії лікував Айка. Боячись втратити друга, Софія забула про норовливість. На якийсь момент вона втратила контроль над собою та перетворилася на повну копію Лії у молодості - ніжну, беззахисну і водночас безмежно сміливу. Там, у будинку старої Аніти, Ной тримав доньку за руку, відчуваючи, як демони всередині нього розривають душу на клапті. Хто зна, чи не кинув би він свій замисел, якби вчасно не пішов… 

Спостерігаючи за рухом зірок на небосхилі, Ной все думав і думав про майбутній ритуал. Марс невпинно наближався до місяця. Через добу мало відбутися затемнення, що трапляється раз на п’ятдесят років. Тільки у цей містичний час можливо провести таїнство передачі магічних сил від однієї людини до іншої. Якщо раніше чоловік був впевнений у своєму плані, то тепер усе стало геть хитким. Потайки від Онікса він обмірковував чи не можна залишити Софію в живих, але той теж був не дурним. Русалка погодився допомагати тільки коли дізнався, що зможе позбутися виродка, а разом з ним й потенційної загрози. Бажання отримати багатство додалось вже потім, з розумінням того, на які ризики йому доведеться піти.

- Ще й клятва… - прошепотів Ной, нервово видихаючи повітря крізь зуби. - Затягнув петлю на власній шиї.

Онікс тицьнув у руки Софії склянку з зіллям.

- Скоріше б померти… - бурмотіла дівчина, вдивляючись у сіро-зелене варево, - Воно гидке, як шмарклі.

Шаман нічого не відповів. Він тільки стояв поряд та не відводив очей від Софії. Русалка боявся залишатися наодинці з нею, Ру збагнула це відразу. На Раді Хранителів Онікс виглядав самовпевненим й могутнім, та пиха вивітрювалася варто було виродку дихнути у його бік. Страшилки, на яких виховувався цей шаман, грали з ним злі жарти.

Софія повертіла склянку, перемішуючи напій, понюхала його й ледь помітно посміхнулася. У її голові з’явилася ідея. Безумна, ризикова й трохи наївна, але то було хоч щось. Софія б ніколи не пробачила собі, якби не спробувала втекти. І нехай вона не покладала великих надій на свій план, але, як мінімум, він міг зіпсувати настрій шаманам. Вперта Ру не хотіла, аби ті завчасно не святкували перемогу.

- Зілля якесь не таке… Занадто темне, - промовила вона.

- Все з ним нормально. Пий! - залунав голос русалки у її голові.

- Гаразд.

Кількома великими ковтками Софія спорожнила склянку й слухняно віддала її Оніксу. Той схвально кивнув і вже хотів йти, коли дівчина раптом схопилася за серце.

- Мені… - правдоподібно простогнала вона. - Мені погано. Болить… Ой, мамо…

Дівчина спіймала розгублений погляд шамана й спробувала видушити сльозу, але не вийшло. Натомість вона зойкнула, зігнулася навпіл… і втратила свідомість. Онікс завмер, мов неживий. Скляним поглядом він дивився на виродка, ледь стримував тремтіння рук. Нарешті русалка повільно нахилився до Софії й торкнувся її плеча.

- Агов! Що з тобою? - спитав він. 

Дівчина лежала без тями. Тоді Онікс чкурнув з печери у пошуках Ноя. Він боявся зізнаватися вчителю, що недогледів його доньку, навіть більше, ніж саму Софію.

Ру залишилася одна. Вона почекала, поки кроки Онікса стихнуть, розплющила очі й підповзла до відра. Треба було позбутися зілля, поки те не встигло потрапити у її кров, а для цього дівчина мала викликати блювоту. 

- Чорт забирай… - сварилася дівчина, - Як це зробити?

Софія натиснула пальцями на корінь язика, закашлялася.

- Зберися, ганчірка… - крізь сльози вмовляла саму себе.

З третьої спроби Софію таки знудило. Блювота - не дуже приємний процес, але того дня вона сприймалася маленькою перемогою. Сили не поспішали повертатися, тому Ру розуміла, що програє у протистоянні з шаманами. Вона відповзла до стіни, лягла на своє звичне місце й стала чекати. Єдиний козир, який мала дівчина, - хитрість.

Почулися кроки. Шамани беззвучно сперечалися між собою і лише з мерехтіння їхніх тіней було зрозуміло, що розмова у них була досить емоційною. Софія сповільнила дихання.

- Дівчино! - Ной стиснув її підборіддя кігтями. - Як ти? Ти мене чуєш?

Софія закліпала віями.

- Голова болить… 

- Ти втратила свідомість через голод! - загарчав Ной з полегшенням. Переконавшись, що Ру жива, він відштовхнув її від себе, мов ляльку. - Тепер зрозуміла, що робиш собі гірше?

- Так, - збрехала Софія.

Дівчина відчула легке поколювання у кінцівках. Здавалося, що її кров почала нагріватися, а тілом ширився слабкий потік енергії. Ру, опустивши очі до землі, узяла варену картоплю та відкусила шматок.