Глава 28

Холод, страх та непоборна слабкість. Софія не розуміла чи померла вона насправді. А якщо й померла, то чому в потойбіччі її зустрів моторошний чаклун? Час від часу до неї поверталася свідомість і у ті моменті розум ставав яснішим за спалахи маяка вночі. Під час чергового пробудження від марення Софія нерухомо лежала на підлозі та спостерігала за незнайомцем.

Він вперше зняв каптур, оголивши порослу чорною лускою голову. Очі чоловіка блищали червоним, роблячи його схожим на міфічного змія. Зовнішність чаклуна лякала Софію. У голову лізли думки про те, що ця істота - провідник в інші світи або ж уособлення самої Смерті. Дівчина старалася якомога тихіше дихати й спостерігала за страховиськом крізь напівзаплющені очі. Саме у той момент Ру помітила одну деталь - чоловік не мав лівого вуха. Усі шматки пазлу вмить стали на свої місця, Софія зрозуміла, що перед нею ніхто інший, як її біологічний батько. 

Істота поруч не мала нічого спільного з тим молодим русалкою, якого дівчина бачила на фото. Природа добряче познущалася з нього, жорстоко перекроївши зовнішність. Тільки уривки спогадів допомогли Софії збагнути, ким насправді є таємничий незнайомець. “Він нього залишилося тільки вухо” - виринуло десь з пам’яті. До того ж, хто б ще так добре розумівся на виродках? Та й чари підкорялися Ною, бо він був шаманом… Ру не могла тримати здогадку у собі. Вона привіталася з Ноєм, зрозумівши з його реакції, що не помиляється, а потім знову поринула у тривожний сон.

Колючі пальці натиснули на підборіддя дівчини, аби та відкрила рота. Софія, не маючи сил опиратися, піддалася і до її губ полилася гірка холодна рідина. Ру закашлялася, ледь стримуючи нудоту.

- Що це? - видушила вона.

- Пий! - Ной приставив до її обличчя склянку з залишками напою. - Це перестраховка, аби ти не використовувала свої сили. Не питимеш - знову присплю!

Ру кинула на шамана повний ненависті погляд, але все ж проковтнула зілля.

- Де я?

Ной присів навпочіпки поруч. Якийсь час він мовчки розглядав обличчя доньки, подумки порівнюючи її риси з образом юної Лії. Біль повільно прокрадався у його черству душу,  аж поки минуле не почало пропалювати у ній криваві рани. Чоловік відвернувся до стіни та зціпив зуби від злості. 

- Я думала, що помру, - знову заговорила Софія.

- Пізніше.

- Ти вже вдруге рятуєш мене. Совість замучила?

- Я тебе не рятую. Ті два хлопці хотіли забрати те, що належить мені по праву. Тому і поплатилися.

- Почекай… - Софія спробувала сісти, але в неї не вийшло. - Про що ти?

- Про тебе. 

- Не розумію...

Шаман роздратовано зітхнув. Розмови з донькою не входили у його плани, але він сподівався очистити свою совість, розповівши правду. Зрештою, Софія добровільно пішла за смерть, а тому від її реакції більше нічого не залежало.

- Твоє народження зруйнувало моє життя, але тепер саме ти можеш все налагодити. Подивись на мене, дівчинко. Кого ти бачиш?

- Чудовисько.

- Моя зовнішність…

- Я не про зовнішність, Ною. Ти завжди був монстром. Інакше б тобі і на думку не спало вбивати вагітну жінку.

- Це рішення було дуже важким! Ніхто точно не знав, які біди принесе виродок. Старійшини розповідали, що такі діти - вісники апокаліпсису. Вони випивають усі сили зі своїх матерів, висушуючи їх зсередини, а потім поглинають енергію моря. Хіба я міг зробити інший вибір? Я молив Лію позбутися дитини, коли це було можливо, але вона і слухати не хотіла. 

- Тоді ти сам це зробив.

- Думав, що зробив… Зрозумій мене, я б ніколи не наважився на подібний крок, якби на кону не стояло існування мого народу. Я любив Лію більше за своє життя. Саме тому, скинувши її зі скелі, видерся ще вище і стрибнув сам. Я цілився на гостре каміння, сподівався, що воно проломить мені череп. Але море вигадало інше покарання. 

По шкірі Софії пробігли мурашки. На мить вона уявила, як би на місці Ноя вчинив Рем, але від подібних думок ставало моторошно. 

- Це море зробило тебе таким?

- Спершу било, рвало і знущалося, а коли зрозуміло, що я і сам цього хотів, то закинуло у пустку. На таку глибину, де й планктон не водиться… І поки я блукав темрявою, перетворився на покутника… Не людина, не русалка, не риба… Монстр, якому не буде місця серед живих істот. Вже потім я зрозумів, що набув такого вигляду саме у той день, коли народилася ти. Так мене покарало море.

Софія боляче видихнула повітря. Дівчина змирилася з тим, що Ной - безсердечний вбився, та все виявилося складнішим, ніж вона вважала. Сотні питань вихором кружляли у її голові й кожне бажало отримати відповідь. Тим часом Ной продовжив:

- Коли я повернувся у Затоку, дізнався, що Лія вижила, а разом з нею і виродок. Я зненавидів тебе, бо пам’ятав, на що ти здатна. У той час, коли усі навколо бачили у тобі дитя, я - загрозу.

- Але не вбив, хоча міг...

- Навіщо просто так вбивати виродка, коли можна його використати? Знаєш, я мав вдосталь часу, щоб побудувати плани. Після стількох років самотності я жадав надолужити втрачене сповна.