Глава 27

Смерть Софії принесла свято для підводного та наземного народів. Перші - раділи позбавленню від виродка, другі - організували масштабні гуляння на центральному пляжі. Мешканці Затоки так і не зрозуміли, що відбувалося з морем, та вони й не вдавалися у подробиці. Вода знову була дзеркально чистою, сардини пливли у сіті, а інше - дрібниці не варті уваги. 

Молодь танцювала під запальні ритми, старші містяни юрбилися біля мангалів та барбекю. Вечірка тривала з самого ранку й не збиралася закінчуватися, навіть коли зійшов місяць. Щойно стемніло, вздовж узбережжя запалили вогнища. Хлопці, які вміли грати на гітарі, користувалися моментом, аби вразити жіночу аудиторію. Звідусіль лунала музика на будь-який смак, змішуючись у вирі загальних веселощів.

- А ви не бачили Айка? - питалася довгокоса брюнетка у своїх подружок. - Він же не міг пропустити таке дійство!

- Не знаю… - промовила інша, потягуючи мохіто через соломинку. - Я давно його не бачила. Здається, наш жеребець втрачає запал.

- Шкода, з ним бувало досить весело. 

До них підійшов парубок, який підслуховував розмову неподалік.

- Пам’ятаєте ту історію з морськими демонами та патрулюванням узбережжя? - втрутився він. - Коли усі дізналися, що виною балагану була лише хвора фантазія Айка, той заліг на дно. Думаю, йому просто соромно.

- Та про це всі вже давно забули! - відмахнулася брюнетка. - Треба буде витягти Айка в люди… Такий красень пропадає!

Хлопець ображено надув губи.

- Навіщо він вам, коли поруч є я? Гайда купатися!

- Дійсно! 

Дівчата засміялися. Вони роздяглися до спідньої білизни й навипередки побігли у воду.

Пан Арас подивився на це дійство з оглядового майданчика на маяку й щедро вилаявся. Для нього та інших Хранителів свято можна було порівняти хіба що з танцями на кістках. Під час поминальної вечері Софію посмертно визнали героїнею. Дівчинка врятувала їхнє море, повернула спокій у Затоку і запобігла війні з підводним народом. Навіть ті, хто з самого початку прийняли бік русалок, тепер наполягали поставити пам’ятник на її честь.

- Це буде повна копія вашої дочки, - ділився планами голова міста. - Вона стоятиме на камені, а позаду неї зобразимо хвилі, які за певного ракурсу нагадуватимуть крила янгола.

Лія жодним чином не відреагувала на пропозицію. Вона, як і три години до цього, просто дивилася перед с собою. Її душа померла разом із Софією, а порожнє тіло стало непотрібною оболонкою. 

Кован тримався дещо краще. Чоловік хитав головою, коли хтось наважувався висловити свої співчуття, а потім заливав горе усім, що наливали йому у склянку. Він покладав надії на алкоголь. Думав, наче випивка допоможе хоч ненадовго забутися, але ніяк не міг досягти тієї стадії сп’яніння, коли людина втрачає зв’язок з реальністю.

У іншому кінці Затоки, в будиночку серед пожовклого поля, сховалися від усього світу Айк, Сані та Рем. Вони розмістилися у вітальні Софії - там, де її речі створювали ілюзію присутності самої дівчини. 

Рем, хоч і отримав офіційний дозвіл на повернення у море, заходив у воду тільки заради того, аби поновити сили. Він проклинав свою домівку й сумнівався, що взагалі зможе жити там знову. Русалка помітно змарнів, схуд й скидався на хронічно хвору людину. Суша повільно отруювала його, але сам хлопець не помічав цього.

Сані переживала горе по-своєму. Вона продовжувала ображатися на Софію, охрестивши подругу зрадницею і брехухою. Крізь призму гніву її біль здавався слабшим. Сані помітила це, тому й трималася за нього усім своїм єством. Лише одного разу дівчина втратила контроль над собою — ненароком заснула, обіймаючи подушку Софії, і та їй приснилася. Уві сні Ру виглядала щасливою. Вона купила морозиво для Ріона, а потім вони разом будували піщані фортеці на пляжі… Прокинувшись від істерики, Сані довго не могла заспокоїтись. Лише міцні обійми Айка та його переконливий голос допомогли опанувати емоції. Об’єднані спільною втратою, друзі нарешті порозумілися.

Сам же Айк пішов наперекір усім. Він навідріз відмовлявся вірити у те, що Софії більше немає, чим несказанно дратував Рема.

- Ніхто не бачив її смерті! - доводив хлопець. - Ти спілкувався зі своїми? Як пройшла страта?

- Ми не у середньовіччі живемо, - огризнувся русалка. - Ніхто не влаштовує подібні заходи посеред площі з купою глядачів. Скоріш за все шаман просто… Я не хочу про це говорити!

- А тіло? Де її тіло? Чому його не віддали батьками?

- Його поглинуло море…

- Я не розумію, Рем! - стояв на своєму Айк. - Ти ж її кохаєш, то чому так легко повірив у загибель? Якщо є хоч один шанс на те, що Ру жива...

Очі Рема загорілися ворожим синім полум’ям. Він підскочив на ноги та навис над Айком подібно, розгніваному звіру.

- Вона не жива! Коли до тебе нарешті дійде, що Софії більше немає?! Досить тішити себе ілюзіями. Ти робиш тільки гірше! - прогарчав він, просвердлюючи словами мозок Айка. - Вона померла… Моя Софія.

Вогонь погас так само раптово, як і з’явився. Рем схопив зі стола чашку та жбурнув її у стіну, а потім вперше заплакав на очах у інших. По-справжньому, точно як людина. Сані легенько поплескала його по спині. Вона пальцем пригрозила Айку.