Глава 25

Хмари закрили небосхил. Кажаняча скеля поринула у пітьму і лише блідий вогник на кінчику свічки освітлював стіни печери. Ной підставив спотворене обличчя нічному вітру й відчув на собі приємну прохолоду. Ідеальний вечір псував тільки сморід від гнилої води навколо, та усі незручності - тимчасові. Шаман вже мріяв про ту мить, коли зможе не ховатися. Відраховував години до свого повернення в море та молився, аби ритуал під час Кривавого Місяця пройшов вдало. 

Десять років Ной чекав поки море нарешті об’єднається з Софією. Поневірявся підводною пусткою, спостерігав за донькою, тримаючись у тіні, і вже не вірив, що та дійсно може стати його порятунком. Але доля нарешті зглянулася над ним. Мабуть, самі зірки дізналися про страждання, яких зазнав шаман у якості покарання за те, що всього-на-всього прийняв рішення на користь підводного народу. Якби ж тільки можна було відмотати час назад… 

На щастя, його учень виявився кмітливим юнаком. Він чітко слідував інструкціям, діяв згідно з вказівками та жодного разу не подав причини сумніватися в ньому. Вже за добу Софія мала опинитися в руках шаманів, а там і до Кривавого Місяця не далеко.

Рем дивився, як автомобіль Айка зникає за поворотом. Несамовитий біль обпікав його свідомість, підштовхуючи зірватися з місця і бігти слідом за частиною своєї душі. Всесвіт любить жартувати. Подумати тільки, Рема з народження вчили правильному поводженню з людьми. Він знав на пам’ять усі писані і неписані закони, готувався обійняти посаду старійшини після батька… А потім зустрівся з дівчиною, яка перевернула його життя з ніг на голову. За короткий проміжок часу Софія змогла стати важливішою за будь-що інше на цілому світі. Його маленька, норовлива рибка…

- А які в тебе плани? - Кован Ру нахабно відірвав русалку від роздумів. - Так і ховатимешся у підвалі маяка?

Рем розгублено подивився на чоловіка.

- Я не знаю… - зізнався він.

- Софія поїхала, геройствувати немає перед ким. Повертайся у море та спробуй владнати свої негаразди. Русалкам на суші робити нема чого.

- Не можу зрозуміти, ви переймаєтесь за мене чи просто бажаєте скоріше здихатися?

Кован сплюнув на землю. Він і сам не знав відповіді на це питання. Останніми днями він пильно придивлявся до Рема, аналізував кожен його крок та вчинок. Зрештою, цей хлопець ризикував усім, аби допомогти його доньці.

- А який сенс залишатися? Якщо вигнання виродка влаштує твій народ, то конфлікт вичерпано, а раптом почнеться війна - ти будеш першим полеглим на полі бою. 

- Нарешті порадую вас з Лією.

- Це не так.

Перервавши незакінчену розмову, Кован пішов у будинок. Він мав кілька годин для сну і не хотів витрачати цей неоціненний час на балачки.

Русалка пройшовся берегом, постояв біля того місця, де вперше заговорив з Софією, хотів зайти у море, але щось підказувало йому не робити цього. Рему здавалося, що він упускає щось дуже важливе, якусь ключову деталь, здатну докорінно змінити хід подій. 

Затока залишилася позаду. Айк, насупивши брови, вдивлявся у дорогу, він виїхав на довгу звивисту трасу та додав газу. Сані, що сиділа поруч з ним, кидала стривожені погляди у дзеркало заднього виду. Її подруга мовчки витирала сльози і не відповідала на жодне питання. Здавалося, наче Софія знаходиться в іншій реальності, далекій та недосяжній.

- Згідно з картою, - промовила дівчина, відкривши путівник, - до готелю їхати близько години. 

- Я сподіваюся, ти слідкуєш за дорогою?

- Звісно, я б не довірила тобі таку важливу справу. Не вистачало ще заблукати…

Айк витримав паузу, старанно замінюючи лайливі слова на нормальні. 

- Заблукати з такою істеричкою, - згодом хмикнув він, - краще відразу розбитися. Я взагалі не думав, що ти попхаєшся з нами.

- Бо думати - це не твоє. Я знаю, чому ти визвався супроводжувати Соф, - самовпевнено піднявши підборіддя, промовила  Сані.

- І чому ж?

Друзі зазирнули на заднє сидіння. Софія притулилася лобом до вікна та дрімала.

- Сподівався, що ця подорож вас зблизить. Ну а що? Рем тобі більше не суперник, а тут беззахисна дівчина, яка так потребує чоловічої підтримки. Хочеш здаватися героєм.

- Беззахисна? - розсміявся Айк. -  Ти ж бачила на що вона здатна.

- Біля моря. А ми їдемо туди, де вода лише з-під крана тече.

- І все одно ти помиляєшся. Я не настільки примітивна істота, як ти вважаєш.

- Дійсно? - закотила очі Сані.

- Дійсно! - передражнив її хлопець, вдало копіюючи інтонацію. - Я не хочу дівчину, яка побивається за іншим. Ми з Ру лише друзі.

- Хм… Цікаво.

- Ось подумай над цим і помовч хоч трохи.

Друзі їхали у повній тиші. Згодом вони помітили вказівний знак, що підказував дорогу до першої зупинки. З дерев на узбіччі линув рідкий туман, що огортав асфальт легкою димкою, роблячи безлюдне шосе трохи моторошним. Розмірене гудіння мотору зморило й Сані, тільки Айк залишався зосередженим на своєму завданні. Він поспішав доставити подругу до найближчої схованки, де вона могла б перевезти дух та обдумати свої наступні кроки.