Глава 24

Журналістка витрусила пісок з мініатюрної червоної туфельки й узяла до рук мікрофон.

- Невеличке містечко на березі Зеленого моря опинилося на межі екологічної катастрофи, - почала розповідати вона, дивлячись у камеру.  - Жителі прибережної зони були змушені покинути свої домівки через нестерпний сморід, який шириться від води. Запитаймо думку місцевих стосовно того, що коїться у Затоці.

Оператор перевів камеру на повненьку жіночку середніх років. Та поспіхом поправила зачіску й, перепитавши чи голосно їй говорити, поділилася своїм баченням подій.

- Я живу тут сорок років, але жодного разу не стикалася з подібними бідами. Екологія - то для науковців, лише ми знаємо, що все набагато страшніше…

- Що ви маєте на увазі? До цього причетні власники заводів? - смакуючи можливою сенсацію, запитала журналістка. - Порушення утилізації побутових відходів?

- Боже збав! - відмахнулася жіночка. - Демони… Біля нас поселилися морські демони, це їхні витівки, присягаюся! Нечиста сила не заспокоїться, поки не захопить територію Затоки. Запам’ятайте мої слова!

Журналістка ніяково подивилася на асистента. Вона розраховувала на конструктивний діалог, а натрапила на чергову божевільну, що розповідає їй про демонів. Оператор зробив знак, що час завершувати репортаж.

- Тим не менш, влада міста запевняє, що вже працює над розв'язанням проблем. А ми слідкуватимемо за перебігом подій та повідомимо, коли з’являться новини. З вами була Міла Куниця. До зустрічі!

Пар Арас, який спостерігав за цим дійством біля будинку Ру, випустив останню хмаринку терпкого диму, а потім загасив люльку. На душі у старого лежав важкий тягар. З одного боку моряк прикипів душею до Софії, з іншого - мав виконувати обов’язки Хранителя. Він вкотре повторив заготовану промову і тільки потім відчинив хвіртку. 

Кован та Лія були схожими на живих мерців. Шкіра бліда з жовтуватим відтінком, темні кола під очима, а погляд - стомлений та тривожний. Бідолашні були за крок від фізичного виснаження, та все ж продовжували боротися за доньку. Лія не відразу помітила гостя. Вона була зайнята читанням старої пошарпаної книжки, у якій олівцем робила позначки.

- А, це ти, Арасе… - байдуже промовила вона, - Я думала, що Софія повернулася.

- Як вона? - поцікавився старий, не наважуючись перейти до суті справи.

- Краще за інших. Марнує час на русалку, - відповів замість дружини Кован. -  пропадає з ним у маяку… Наче інших клопотів немає! Дурне дитя. 

- Не дурне, - похитав головою пан Арас. - Я б усе віддав, аби мати таку доньку, але Бог дав лише сина, та й той бовдур, якого світ не бачив. Ви маєте пишатися Софією, бо інша б на її місці вже б в істерику впала.

- Я сама на межі істерики… - зізналася Лія. - Дістала архівні записи, але не можу знайти нічого путнього про виродків. Казочки, страшилки... Не може бути, щоб Софія народилася першою подібною дитиною. Залишився лише день, а що буде далі, навіть уявляти страшно.

Моряк підсунув до себе стілець.

- Для цього я сюди й прийшов. Вночі була нарада.

- Без нас? - спалахнув Кован.

- Не хотіли зайвий раз тривожити… Ти почекай, не кидайся на мене зі звинуваченнями! Краще, послухай, що тобі скажу. Хранителі пропонують таємно вивезти Софію з міста. Можливо, таким чином ми зможемо розірвати її зв’язок з морем і уникнути страти. 

— Ойдон не дозволяє, - зітхнула Лія. — Шаман казав…

- Та хто його питатиме? Головне ж результат, чи не так? Підводний народ, звісно, ображатиметься, але ми це якось врегулюємо. Проте, коли вони побачать, що й без кровопролиття можна повернути морю сили, то погодяться на мирову угоду. 

Лія облизала потріскані губи, наче намагалася пізнати пропозицію на смак.

- А якщо і це не допоможе?

Моряк опустив очі додолу. Востаннє так важко йому було перед смертю дружини.

- Вони проголосували, - здогадався Кован. - Якщо дистанція не вирішить проблему, то Хранителі віддадуть Софію.

Пан Арас знизив голос до шепоту. 

- Так, але на той момент наша дівчинка буде дуже далеко, - зіщулився моряк. Він говорив, озираючись у вікно, бо ризикував своєю репутацією. Подумати тільки, найстарший з Хранителів вирішив утнути сущу дурницю!  - Якщо ви переконаєте її не повертатися додому…

- Почекай, Арасе, - Кован узявся за голову. - Ти пропонуєш нам з Лією виступити третьою стороною? Піти проти Хранителів і русалок? 

- Я пропоную боротися за життя Софії стільки, скільки ми зможемо. Це Русалки вважають її виродком, а моя думка інакша: якщо вже Творець дозволив їй народитися, то не дарма. 

Пізніше Софія вислухала пропозицію батьків. Вона розуміла, що це може врятувати її, але одна лише думка про втечу із Затоки, завдавала болю. 

- Ви маєте зупинитися у готелі “Бабка”, - пояснювала Лія, поспіхом кидаючи найнеобхідніше у валізу доньки. - Залишайтесь там та чекайте мого дзвінка. Сподіваюсь, це спрацює і нам таки вдасться домовитися з русалками… Якщо ж все лише погіршиться, то на тебе полюватиме й частина Хранителів. Доведеться тікати якомога далі. Можливо, в столицю чи… Не знаю. Будемо вирішувати згодом.