Глава 23

Маленька кам’яна хатинка серед степу поступово перетворилася на штаб-квартиру. У тісній вітальні ледве поміщалися ті, хто проголосив себе групою підтримки Софії Ру. Сані з ногами залізла у старе крісло й записувала у блокнот усе, що чула. Вона була схожою на журналістку, яка готувала репортаж з місця бойових дій. Тільки тривога в очах видавала справжні почуття дівчини. Сані понад усе боялася втратити подругу, бо дві смерті за одне літо вона б не витримала.

Батьки Софії розмістилися за обіднім столом та намагалися влити в себе вже сьому чашку кави. Вони не спали понад добу, не пам’ятали, коли востаннє їли і самі не уявляли, де знаходили останні крихти енергії. 

- Треба попросити відстрочки, - запропонувала Лія. - Викликати екологів зі столиці, нехай ті знайдуть логічну причину… Тоді Ойдон зрозуміє, що Софія не винна.

Рем похитав головою. Він зайняв місце у дальньому кутку кімнати, аби зайвий раз не показуватися на очі Ковану.

- Таким чином ви лише покажете свою зневагу до авторитету шамана. Якщо Онікс сказав, що це виродок псує море, то ніякі екологи не змусять його передумати. З тим самим успіхом ви можете найняти історика, аби він спростував Біблію.

- В тебе є інші пропозиції? - нервово запитав Айк. Хлопець приніс із собою биту та перекидав її з руки у руку. Точно, як вуличний хуліган.

- Я думаю над цим! - огризнувся русалка.

- Але користі від тебе ніякої.

Софія підбадьорливо стиснула долоню Рема. Лише вона розуміла наскільки йому важко. Шпигун серед русалок, ворог в очах її батьків, ще й особистий подразнювач для Айка. 

- Одного не розумію… - промовила вона. - Якщо весь підводний народ налаштований стратити мене, то чому вони досі не зробили цього? Могли б спіймати тишком-нишком, а не влаштовувати нараду з Хранителями.

Лія здолала останній ковток гіркого напою.

- Пакт про ненапад між Послами та Хранителями, - відповіла вона.

- А це що таке? - Сані перегорнула сторінку записника й приготувалася робити нові нотатки.

- Існує довічний договір, закріплений кров’ю перших Хранителів у Затоці. Коротко кажучи, якщо хтось із послів стає причиною смерті Хранителя або члена його родини, то в той же момент помирає він та увесь прошарок влади підводного народу - шаман, посли і старійшини. І так само - навпаки. Коли хтось із Хранителів покуситься на життя посла, тоді вимремо усі ми, разом зі своїми дітьми.

- Цей пакт неможливо розірвати, - додав Кован. - Усе, що запечатане кров’ю, діятиме завжди. Саме тому Ойдон хоче, аби тебе віддали добровільно. Тоді за одним із пунктів договору, твоя смерть вважатиметься законною.

Сані почухала потилицю. 

- Чому все так важко? Почекайте, але ж ви… -  вона притихла, не наважуючись закінчити речення. - Я маю на увазі… - дівчина заглянула на першу сторінку блокноту, - Плу.

- Сані хоче запитати, чому ми досі живі, якщо мама вбила Плу, - здогадалася Софія.

- Бо він не був послом, - без вагань пояснила Лія. - А ось, наприклад, Рема я вбити не зможу.

- На жаль, - прошепотів Айк. - Але, чисто теоретично, я-то можу. Так?

- Так, - Кован приязно переглянувся з хлопцем, зрозумівши хід його думок.

Софія підняла руку догори, щоб припинити безглузді балачки. 

- Не слухай їх, - сказала вона Рему. 

Той замість відповіді демонстративно притиснув дівчину, склавши руки в неї на животі. Айк зробив вигляд, що його нудить, а батьки Софії вмить відвели погляд. Одна Сані залишалася на нейтральній позиції.

- Виходить, вони не чіпатимуть Соф, поки Хранителі її самі не здадуть. У чому тоді проблема? Ніхто з людей не хоче її смерті, а тому…

- А ще вони не хочуть війни з русалками. Плюс дехто вірить шаману, - перебив її Кован. - Між Хранителями теж стався розкол.

Рем міцніше притулився до Софії.

- До того ж, - сказав він, - Ойдон переляканий, а серед старійшин купа фанатиків. Вони без вагань пожертвують своїми життями, заради страти виродка. Збереження нашого народу та моря — головна мета старійшин. Вони вже готують русалок до можливого протистояння з людьми. 

Софія зблідла. Вона звикала слухати про свою загибель, але слова Рема змусили її поглянути на ситуацію під новим кутом.

- Розставимо крапки над “і”, — відійшла від коханого та почала міряти кроками вітальню. - Якщо я не здамся добровільно, то мене все одно вб’ють, але тоді разом зі мною помруть Рем і Ерна.

- А ще мої батьки, - додав русалка.

— Чорт…

Ру сіла на край дивану. Вона сховала обличчя у долоні. Голова розколювалася від болю та великої кількості інформації. Всі замовчали, даючи їй шанс переварити нову інформацію. У будинку стало настільки тихо, що можна було почути, як у траві за вікном дзищить бджола. 

Раптом Рем здригнувся. Він підійшов до вхідних дверей та обережно визирнув на вулицю.

- Що сталося? - стрепенувся Кован.

Бліде обличчя русалки стало кам’яним.