Глава 22

Сані не втомлювалася вигадувати теорії стосовно того, що обговорюватимуть на Раді Хранителів. Вона ще не звикла до нового життя подруги, а тому ледь не підстрибувала від збудження щойно розмова заходила про русалок. Айк же навпаки не розділяв її захвату, він потрапив у тенета таємниць випадково і вже міг би вибратися з них, але залишався там заради Софії. 

- Якщо існують русалки, - замислився хлопець дорогою до маяка, - то можуть бути й інші… Ельфи чи гноми, наприклад…

- А ще єдиногори, - хмикнула Сані.

- Чом би й ні?

Софія прискорила крок.

- І знати не хочу, - зітхнула вона. - Мені вистачає клопоту від русалок. Знаєте, я так бігла на свою першу Раду… Думала, що відкрию для себе новий світ, а тепер все частіше згадую своє життя до цього. Воно було таким легким, безтурботним і щасливим…

- У тобі говорить образа на Рема, - заперечила Сані.

- Можливо.

Звичайний пересічний навіть не здогадався б, що у маяку відбувається історична подія. Маленькі віконця на першому поверсі були закриті старими газетами, ліхтар, як зазвичай, підсвічував темне плесо, а навкруги не було ані душі. 

- Всі вже в середині, - повідомила Ру, помітивши сліди на піску. - Але звідси нічого не почути, стіни занадто товсті.

Сані навшпиньках обійшла маяк.

- Народ, там є пожежна драбина. Поліземо? 

- Іншого вибору немає, - зітхнула Софія.

Поки вона дісталася оглядового майданчика, руки почали тремтіти від страху. Дівчина переймалася, що їх можуть упіймати на гарячому, а тоді годі виправдовуватись - Хранителі зрозуміють, що купка шпигунів вирішила сунути носа, куди їх не кликали. 

Айк смикнув двері і ті відчинилися. Він пригнувся, ступив на сходи першим, а вже потім жестом покликав дівчат.

Голоси заполонили простір всередині. Друзі припали спинами до стіни й затамували подих, щоб не пропустити жодного слова.

- Я промовчу про образу за наклеп... - Софія впізнала голос пана Даля. - Мене інше цікавить. Навіть, якщо виродок дійсно існує, то яким чином його наявність пов’язана з вашими бідами? Вісімнадцять років все було нормально, і тільки зараз ви відчули наслідки?

Серце дівчини закалатало гучніше. 

— Значить, раніше виродок не усвідомлював свої потреби, - відповів шаман. - Він росте, потребує більше сил, тому черпає енергію з моря і виснажує його. Звідси хвороби, неврожай та масова гибель риби. Ця істота здатна погубити наш народ, навіть якщо сама того не бажає.

- Принаймні, так стверджують стародавні джерела, - додала Ерна.- Достеменної інформації ми не маємо.

— Ерно, — зітхнув шаман. — Не виправдовуй монстра.

- Ваші джерела - міфи та легенди! Скажіть, хто з Хранителів розповів вам про дитину? - питав старий Арас. - Я хочу подивитися в очі цьому пліткарю...

- Це справи не стосується. Ви маєте віддати нам виродка.

- І що ви з ним зробите?

Запанувала тиша. Софія розуміла, що відповідь шамана буде вироком для неї. Дівчина відчула, як на її плече лягла рука подруги. Сані була перелякана не менше самої Ру.

- Те, що предписано старійшинами. Я думаю, вам можна не пояснювати елементарні речі. Загрози треба ліквідовувати.

- А під “ліквідацією” мається на увазі “страта”?

- Так.

- Нізащо! - вигукнула Лія Ру. - Ви хочете, щоб ми прирекли на смерть невинну дитину! А що, як не виродок виснажує море? Може, є інші причини… Ви не боїтесь зробити помилку?

- Одне життя - це нічого у порівнянні з вимиранням цілого народу. До речі, де ваша донька, Ліє? Ви її приховуєте?

- Мені не подобаються ваші натяки! - втрутився Кован. - Софія вийшла з Ради Хранителів за власним бажанням. І якщо ви хоч пальцем торкнетесь її…

- Ваша реакція дуже красномовна.

- У вас немає доказів!

- Ми не опускатимемось до порпання у брудній білизні. Ви маєте три дні на те, щоб здати виродка добровільно.

- А якщо ні? - поцікавився хтось із присутніх.

- Готуйтесь до війни, бо Ойдон піде на все заради свого народу.

Софія закрила рот рукою. Страх скував кожну клітину її тіла. Вона не знала, як реагувати на почуте і що робити далі. Русалки б не дізналися про неї, якби серед Хранителів не завівся зрадник. А якщо й так, то який зиск він матиме з її смерті?

- Ходімо звідси, - прошепотів Айк, обіймаючи Ру за плечі. - Давай, ми вже все почули...

Софія слухняно попленталася за хлопцем. Вона й не помітила, як спустилася на землю. Розум поглинули важкі думки, а тіло рухалося автоматично. Друзі не промовили ані слова, поки не відійшли на достатню від маяка відстань . 

- Вони не віддадуть тебе, Соф. Ми не віддамо… - порушила тишу Сані.

- Я спустошую море? - повторила Софія. - Яким чином? 

Вона сіла прямо на холодний пісок й запустила пальці у волосся. Айк хотів приєднатися, але натомість вкляк на місці. Його обличчя скривилося, наче від поганого запаху, а пальці стиснулися у кулаки.