Глава 19

Софія витерла спітнілі долоні та повернулася до розмови. Її мама голосила у слухавку, закликаючи остерігатися втікачів з психіатричної лікарні, а Ру успішно вдавала, що вперше про них чує. Насправді ж кожна згадка про хлопців змушувала Софію внутрішньо здригатися. Нещасні були поховані на її подвір’ї, немов тварини. Жодного пам'ятника чи бодай хреста над могилою… Незнайомий рятівник попіклувався про те, щоб ніхто навіть не здогадався, де закопані їхні тіла. Софія притисла слухавку плечем й визирнула у вікно - ковила розмірено похитувалася від подиху вітру, приховуючи під своїм корінням страшну таємницю.

- Ти впевнена, що не хочеш повернутися додому? - з надією запитала Лія. - Тут тобі буде безпечніше…

- Навпаки, мамо. Вони не знають, де я живу. До того ж, - Софія вигадала ще один аргумент, - мене є кому захистити. Айк часто навідується у гості…

- Рада, що ви порозумілися.

Софія подивилася на Айка. Він налаштовував телевізор і демонстративно ігнорував присутність Рема.

- Я також. Маю йти, скоро побачимося.

- Цілую, люба. Будь обережною.

Дівчина поклала слухавку й з полегшенням видихнула. Вона увімкнула світло, бо на дворі вже темнішало, а потім вмостилася поруч з Ремом, сховавшись в його обіймах. Русалка відсторонено поцілував дівчину в лоба.

- А я вважаю, - порушив ідилію Айк, - що ми не можемо довіряти тому чоловіку в балахоні. Хтозна, що в нього на думці…

- Згоден, - кивнув Рем. - Я ніколи не чув про когось подібного, але якщо він володіє магією, то це вже небезпека.

- Але він врятував нас, - вкотре повторила Софія.

- Прикінчивши для цього двох людей, Ру.

Софія не хотіла вірити, що й її рятівник може нести загрозу. У ньому було щось особливе, якась риса, яка навіювала гірке відчуття дежавю. 

- Мені здається, то була не остання наша зустріч. Наступного разу я спробую дізнатися про нього більше.

У двері жваво постукали. Софія відразу впізнала Сані - тільки вона сповіщала про свій прихід відбиванням ритму з жартівливої дитячої пісеньки. Рем з Айком переглянулися, готуючись у разі чого боронити Ру.

- Це Сані, - заспокоїла їх дівчина. - Мабуть, прийшов час познайомити вас. Я занадто втомлена, щоб знову брехати.

Рем пішов відчиняти разом із Софією. Після того, як він дізнався про напад на неї, русалка став мучитися почуттям провини. Він був так далеко, коли його кохану ледь не позбавили життя. Якби не Айк… З того самого дня Рем докорінно змінив думку про місцевого шибайголову. Він завдячував йому найдорожчим, що мав.

- Соф! - вигукнула Сані, обіймаючи подругу до хрусту у кістках. - Знаю, що вже пізно, але… Постривай, а це хто? Я його знаю.. чи ні?

- Добре, що ти повернулася, - зізналася Софія. - Проходь і познайомся з Ремом.

- Привіт, - Сані помахала рукою й по-шпигунськи зиркнула на подругу. - Ми раніше не бачилися? О… І Айк тут! Не дарма я йшла через усе місто… У вас якась дивна вечірка.

- Радий познайомитися, - відповів русалка, не ворушачи губами.

Поки Сані намагалася зрозуміти, яким чином голос хлопця звучить десь посеред її мозку, Софія почала скорочений екскурс у своє потаємне життя. Айк спостерігав за реакцією Сані й сміявся, коли та закочувала очі, не маючи віри жодному слову.

- В тебе дах поїхав? - запитала вона, коли Ру закінчила. 

- Не виключено, - втрутився Айк. - Бо окрім всього цього, вона зустрічається з русалкою.

- І як довго ти збиралася приховувати це від мене? - дівчина з-під лоба подивилася на Рема та Софію.

- Не знаю… Мабуть, все життя. Просто це виявилося важче, ніж я уявляла.

- Айк знав, а я - ні! - гнівалася Сані. - Де справедливість?

Ру так і не зрозуміла, що більше обурило її подругу. Приховання факту існування русалок чи замовчування її стосунків з Ремом. 

Айк шумно видихнув і покрутив пальцем біля скроні. Він прогарчав:

- Ти кажеш так, наче це якийсь привілей! Дурепо, мене сьогодні ледь не застрелили. Та й до цього теж мало приємного було… 

- Правда - завжди привілей. Просто ти занадто тупий, щоб це зрозуміти, - відмахнулася Сані.

Рем схилився до вуха Софії, ніби хотів прошепотіти таємницю. Звісно, він міг казати їй що завгодно, і це б не почули присутні, але подібні дрібниці додавали цій парі "нормальності". Коли була можливість поводитися, як звичайні закохані, вони користувалися нею. 

- Мені час йти…

- Я проведу тебе.

Рем попрощався з Сані та Айком. Дочекався, поки Софія вийде на вулицю, і щойно та зачинила за собою двері, згріб кохану в обійми...

- Пробач мені! Я мав бути поруч, - сказав він, зариваючись у її волосся. - Якби з тобою щось трапилося...

Софія м’яко відсторонилася. Вона узяла його обличчя в долоні й посміхнулася безмежній синяві очей.

- Зі мною все нормально. Не варто звинувачувати себе бозна в чому. Ти мені не нянька, а тому не повинен цілодобово охороняти.