17.1

- Ні! - Софія стрибнула до скелі, наче розраховувала впіймати хлопця власноруч.

Переляк змішався з відчаєм, та лише в цей момент вона відчула потік енергії, який ширився її тілом. Все навколо завмерло, час зупинився. Здавалося, що єдиними живими істотами у той момент були тільки вона й море. Ру подумки спрямувала свою силу на кінчики пальців, а потім торкнулася води. 

Рідина стала слухняною та пластичною. Вона покірно чекала, поки Софія накаже, що слід робити. Дівчина, мов магніт, притягла до себе дві високі хвилі, а потім з’єднала їх докупи, утворивши щось на кшталт прозорого гамака у повітрі.

Тіло Айка з округлими від шоку очима повільно впало на водяну постіль. Софія стала навшпиньки, аби переконатись, що хлопець у безпеці. Вона наказала хвилям віднести його на берег, а сама видихнула з полегшенням. Тільки після цього час відновив хід, повертаючи дівчину в реальність.

- Молодець, рибко! - Рем аплодував.

Софія кинула на русалку розсерджений погляд і нічого не відповіла. Натомість, вона простягнула руку Айку та допомогла піднятися.

- Як ти? - Ру оглянула хлопця на предмет поранень чи забиття. Лише зчесана щока та пара подряпин — легко відбувся. 

- Твоя ручна амфібія хотіла вбити мене! - Айк був схожий на мокрого ведмедя. 

Рем зліз зі скелі й, відчуваючи невідворотню прочуханку, підійшов до Софії.

- Та годі, йому нічого не загрожувало! - виправдовувався він.

Айк заревів так, що його голос відлунням рознісся між печерами.

- Я падав, придурок! Я летів прямо на каміння!

- Але в тебе достатньо міцна голова, вона б не розбилась… До того ж там плаває Моана - вона б впіймала тебе. Напевно.

Софія відчула, як сильно море хоче допомогти їй виплеснути обурення. Вона набрала повітря у легені, щоб заспокоїтися та мати змогу опиратися поклику.

- Ти вчинив дуже погано, Рем, - насилу промовила Ру. - Я розчарована.

- Але ж результат… Ой, твої очі… — русалка напружився. —  Невже знову? 

Енергія вже пульсувала у венах Софії, намагаючись вирватись назовні.

- Пливи додому, - промовила вона холодним, як лід, голосом.

Рем не хотів залишати кохану з суперником, але інстинкт самозбереження підказував йому тікати. Та й сама Софія навряд чи б вислухала його притягнуті за вуха пояснення. Рем став перед Айком й заговорив так, щоб його слова не могла чути Ру, але вони цвяхами вбилися у мозок хлопця.

- Дистанція у два метри. Інакше наступне падіння буде справжнім, - потім обернувся до Софії. - Я зайду ввечері.

Замість прощання дівчина суворо зиркнула на море, а те вмить спінилося. Піднявся шторм й брудні хвилі дзвінко ляснули Рема по потилиці.

- Які ми сердиті… - з викликом кинув він, а потім пірнув і зник.

Айк чекав осторонь, спостерігаючи як Софія приводить свої нерви до ладу. Спочатку вона гіпнотизувала воду, розбурхуючи її до межі, потім стояла з закритими очима й важко дихала. З кожним подихом море ставало спокійнішим, аж поки не заспокоїлося до повного штилю. Моторошне видовище, але від того не менш прекрасне.

- Вибач за це…- нарешті заговорила дівчина. 

- Я вже починаю звикати, - пошуткував Айк. - Але, якщо твоя ласка, вшиваймося звідси. Я щось розлюбив пляжі.

- Так, давай.

Друзі видерлися на пагорб та знайшли вузьку запилену доріжку, що вела до будинку Ру. Айк, звісно, ніякої дистанції не дотримувався, проте й у наступ більше не йшов. Збагнувши, що берег залишився позаду, а відтак Софія стала не такою небезпечною, він наважився поставити відверте запитання:

- То ви з Ремом тепер пара?

Софія зірвала сухий колосок й закусила його між зубів.

- Про це знаєш тільки ти, - промовила вона. - Будь ласка, нехай так залишається і надалі.

- Ну… мені й самому неприємно про це говорити. Тож якщо ти боїшся, що я викажу вас Хранителям - дарма.

- Дякую.

- Але якби ти спробувала зі мною, то вже б не захотіла…

- Айку!

— Просто це збочення якесь. Русалка… 

— Збочення — це підглядати за нами. І взагалі, закрили тему.

— Та мовчу, мовчу.

Софія штовхнула його у плече, щоб підняти настрій.

- Кави хочеш? Мама вчора принесла вишневий пиріг, і в мене залишився добрячий шматок.

- Звісно хочу, - посміхнувся хлопець. - Тільки якщо шматок дійсно великий.

- Як твоє его, - пошепки додала Ру й засміялася, коли брови Айка зійшлися в одну густу лінію.

Вони саме проходили повз стару вербу, під якою Рем зізнавався Софії у почуттях, як раптом почулися чоловічі голоси. Із-за гілля визирнули перекошені від люті бліді обличчя. 

- Тільки цього не вистачало… - промовив Айк, затуляючи собою Ру. - Кайло, Йван? Що ви тут робите, мужики? Вас усе місто шукає.

У Софії мороз пішов шкірою, коли вона впізнала молодиків. Це на них вона напала біля маяка. 

- Тебе прокляли, Айку! - промовив перший. Він вийшов на стежку, перегороджуючи шлях. - Відійди від демона, або помреш разом із ним.

- Хлопці, постривайте! - Айк спробував відвернути увагу знайомих, щоб виграти час для Софії. - Все не так, як вам здається.

- Кай! - вигукнув той, що все ще ховався під вербою. - Не розмовляй з ними! Стріляй!

Кайло кивнув. У повітрі блиснув мініатюрний револьвер, роздався постріл. Охоплена страхом Софія лише встигла зажмуритись перед тим, як на неї бризнуло гарячою кров'ю.