Глава 17

Тренуватися виявилось складніше, ніж Софія очікувала. Окрім того, що Рем постійно переманював її увагу на себе, море сприйняло їхні вправи як образу, а тому вперто відмовлялося йти на компроміс.

- Спробуй керувати водою, - вкотре повторював русалка. 

- Як? Вона мене не слухається!

Софія рознесла хвильку, вдаривши по ній ногою. В Рема полетіла суміш з піни та піску. Він прибрав уламок мушлі зі свого носа й, спіймавши дівчину за талію, посадив поруч з собою.

- Заспокойся. Твоя помилка у тому, що ти намагаєшся наказувати, а треба відчувати єдність. Вода в тобі, вона - це продовження тебе самої.

Рем поманив пальцем хвильку і перетворив на маленьку кришталеву кулю. Вона стрибнула на долоню Софії, а потім ніжно покотилася вгору по руці, залишаючи за собою прохолодну вологу доріжку. 

Ру засміялася, коли вода торкнулася її щоки, імітуючи поцілунок.

- Тобі легко казати, - вона спіймала кульку і кинула її назад у море. - Ти народився з цими здібностями… А я, схоже, зовсім безнадійна.

- Це не так, - заперечив Рем, обіймаючи Софію. - Просто потрібен час.

Але дні пролітали, а нічого не змінювалося. Море не хотіло грати за правилами якогось дівча, тому опиралося, як тільки могло. Єдине, чого вдалося досягти Софії, так це сколихнути воду у склянці, але й той успіх вона списувала рух тектонічних плит під землею.

- Все! - не витримав Рем, через тиждень тренувань. - Ми змінюємо тактику. Ти єднаєшся з водою, коли емоції беруть гору над розумом. Тому, для початку ми доведемо тебе до такого стану.

- Яким чином?

Відтягуючи відповідь, Рем забрався на двометровий виступ над морем. Він став на краю обриву й прикинув глибину під собою.

- Ти робив це сотню разів! - закотила очі Софія. - Черговий стрибок не викличе в мене сильних емоцій.

- Мій - ні, - погодився Рем. - А ось того, хто понад годину підглядає за нами, - так.

Софія розгубилася. Вона подивилася навколо себе, та нікого не помітила. 

- Ти про кого?

За спиною Рема посипалося каміння, а потім, присоромлено опустивши очі до долу, із тіні вийшов Айк.

- Я не підглядав! Просто не хотів заважати, - заричав він. - Шукав тебе, Ру. Думав, може, що трапилося… Бо на людях ти давно не показуєшся, а вдома тебе теж немає.

Софія сердито склала руки на грудях.

- Так а чому ж тоді за скелі ховався, коли знайшов?

- Бо ви поводилися, як голуби в шлюбний період. Гидота… - насупився Айк. - Не хотів бути третім зайвим.

Дівчина пригадала, що саме міг побачити Айк, і її гнів змінився на сором’язливість. Вона не звикла демонструвати свої почуття на публіку, а особливо не хотіла, щоб це бачив Айк.

- Ти! - Софія ткнула пальцем у Рема. - Ти знав, що він тут, але нічого мені не сказав!

Рем зробив невинне обличчя.

- Вже сказав. І добре, що він тут… - русалка блимнув синіми очима. - Вибач, друже, але це потрібно для справи.

- Я тобі не...

Айк не встиг договорити. Його тіло зробилося дерев’яним, а язик припав до піднебіння. Хлопець захитався, мов статуя, яку погано становили. 

- Рем, чорт забирай! - спалахнула Софія. Вона підстрибнула на місці, щоб розгледіти хлопців. - Ти що таке задумав? Ану припини!

- Хочеш повернути його в норму? - легковажно поцікавився русалка.

- Звісно! Не можна грати з людськими організмами!

- Ну то зроби це, Софіє. Ти здатна врятувати Айка, якщо забажаєш цього. Хоча… у такому стані він мені до вподоби.

Софія зціпила зуби, намагаючись сконцентруватися на своїх силах. 

- Я не можу! - нервувала вона. - Не виходить.

- Ти погано стараєшься, рибко! Якщо в тебе не вийде вплинути на воду в його організмі, то він так і залишиться стояти тут. Нехай відлякує чайок.

Дівчина знала, що Рем блефує, але його зверхнє ставлення до інших змушувало кров закипати у жилах. Айк хвилювався за неї, після усього побаченого та пережитого, він не кинув її напризволяще… А натомість став піддослідним кроликом.

- Рем! Я на це не погоджувалася. Відпусти Айка!

Русалка знизав плечима. Він підійшов до закам’янілого хлопця й поплескав його по спині. Від дотику Айк, який і так ледве тримався на ногах, повалився. Його тіло стрімко покотилося до краю прірви.

- Його життя в твоїх руках, Софіє! - вигукнув Рем, уважно спостерігаючи за тим, як Айк наближається до гострого каміння.