16.1

Рем сів на велику пласку брилу й подивився на Софію так, наче вперше побачив її. Затримав зацікавлений погляд на купальнику, а потім поспішив зробити вигляд, наче спостерігає за бакланом поруч з дівчиною. 

- А який твій типаж? - наважився запитати він.

Ру замислилася. Вона могла з легкістю перевести запитання русалки у жарт, могла викрутитися, як робила це десятки разів з іншими хлопцями, але розуміла, що це буде відвертою брехнею.

- Ну… донедавна мені здавалося, що найпривабливіші чоловіки - це спортсмени. Але потім я потрапила Раду Хранителів і зрозуміла, як помилялася. Там був один представник підводного народу, який і досі не йде мені з голови.

Рем відреагував миттєво. Він зістрибнув з каменю й опинився поруч з Софією. Його погляд розчинився в очах дівчини, а руки торкнулися її долонь і сплелися пальцями.

- Я знаю, що це неправильно… Але ким писані ті дурні правила? Хранителями? Старійшинами? 

- Думаю, вони узгоджували їх разом… - прошепотіла Софія. Вона примружила очі, насолоджуючись знайомим ароматом морської солі.

- То нехай самі їм і слідують.

Русалка схилився над обличчям Софії. Він обережно, щоб не зіпсувати мить, торкнувся її вуст своїми. Шалений стукіт серця дівчини нагадував про те, яке ніжне створіння потрапило на гачок небезпечних почуттів. Рем цілував її, а сам дякував усім підводним і наземним богам що те, що доля звела його з цією надзвичайною дівчиною. Жодна з сирен не мала й половини того магнетизму, яким володіла Ру. 

Рем знав, що Ерна його осудить. Він знав, що доведеться брехати старійшинам і батькам. Знав, що ризикує своїм положенням та ставить під загрозу власне майбутнє, але все те здавалося сущими дрібницями у порівнянні з щастям, яке переповнювало його зсередини.

Софія погладила Рема по щоці.

- Це було дуже приємно… - мовила вона. - Але коли я згадувала про Раду, то мала на увазі вашого шамана.

Рем вкляк від здивування.

— Онікса? 

Дівчина дзвінко засміялася з його реакції. Навіть не думала, що русалка сприйме її слова серйозно.

— Це був жарт!

- Дивні в тебе жарти! - демонстративно насупився він. - Завтра почнемо тренування, рибко. Уявлення не маю, що саме треба робити, але спробую вигадати.

- Гаразд, - кивнула Ру й наостанок потерлася носом об шию Рема. - Чекатиму.

Додому Софія летіла, мов на крилах. Все навколо вмить набуло нових барв. Суха трава у полі заграла золотом, ворожі скелі навколо стали схожими на неприступну фортецю, а її хатинка перетворилася на затишне гніздечко. Навіть спека, що за цей час встигла набрати обертів, здавалася не такою агресивною, як раніше, -  сонце ніжно пестило її волосся, перебираючи вигорілі до майже білого кольору пасма навколо обличчя.

Софія помітила згорблену постать біля хвіртки. Спершу їй здалося, що то Аніта нарешті завітала у гості, але коли дівчина підійшла ближче, то змогла розгледіти пана Араса. Ру так зраділа морякові, що зірвалася на біг, аби скоріше поговорити з ним.

- Добрий день! - старий шанобливо підняв картуза. - Випала нагода прогулятися, то я вирішив перевірити, як тут влаштувався мій пес.

- Проходьте, - Софія пропустила гостя на подвір’я. - Ви не поснідаєте зі мною? Я, наприклад, страшенно голодна.

- Хех, - пан Арас блиснув золотим зубом. - Коли ще я зможу поїсти у компанії молодої панянки?

Поки Софія розігрівала сковороду для омлету, старий чухав за вухом Кудлая. Той не міг обрати, до кого підлещуватися - до хазяїна чи дівчини, що тримає в руках їжу, тому стрибав по всьому будинку.

- Та вгамуйся, олень! - приструнив його пан Арас. - Влаштував цирк на дроті… Софіє, я ж не з порожніми руками.

Він зняв з плеча шкіряну сумку й дістав звідти пошарпаний фотоальбом. Софія поставила тарілки на стіл, а сама узялася розглядувати вицвілі світлини.

- Марія - моя покійна дружина, - почав чоловік, відламуючи собі шматок хліба. - захоплювалася фотографією. У мене на горищі стоять шість ящиків з її роботами… Рука не піднялася викинути. Але цей альбом особливий.

Софія перегорнула обкладинку й провела пальцями по груповому знімку на фоні маяка. На ньому було зображено близько двадцяти осіб, більшість з яких вона не впізнавала. Тільки троє привернули увагу дівчини.

- Це моя мама! - на світлині була молода Хранителька з довгою косою через плече.

- А поруч - твої дід з бабою.

- Такі молоді…

- Тоді всі були молодими, - зітхнув пан Арас. - А по центру стоять посли від русалок з шаманом...

Софія затамувала подих. По її шкірі пройшовся мороз, наче хтось випадково пустив у дім холодного повітря. Шаман вирізнявся кількістю амулетів на шиї, тому дівчина відразу зрозуміла, хто з русалок на фото її батько.

Ной був міцним та високим чоловіком. Він здавався старшим за Лію, але все одно виглядав молодо, як і заведено у русалок. У нього були широкі вилиці та хвилясте волосся до плечей, проте найбільше Софію вразило інше - зі світлини на неї дивилися її ж очі.