Глава 16

Софія прокинулася вдосвіта. Вона перепросила в ображеного Кудлая, який залишився спати надворі, й компенсувала його незручності щедрим частуванням. Так вже склалося, що характером дівча вдалося у маму,  тому не звикло бідкатися на життя й чекати допомоги зі сторони. Ру завбачливо одягнула купальник, зав’язала волосся у вузол та вирушила на берег.

Море було спокійним і чистим. У прозорій воді виднілися зграйки малька, а баклани кружляли навколо, намагаючись вполювати здобич. Софія ступила на мокрий пісок й поворушила пальцями ніг, щоб швидше звикнути до вранішньої прохолоди. Полохливі рибки помітили її тінь та поспішили сховатися у камінні.

- Добрий ранок! - дівчина привіталася з морем. Вона звикала розмовляти з водою, як з рівним співрозмовником, та при цьому вчилася не відчувати себе психічно хворою. - Ти б не могло покликати Рема? Хочу дізнатися, як він…

Над дзеркальним плесом з’явилася маленька хвилька. Вона ліниво поплила у протилежну від берега сторону, й зникла з поля зору. Софія не знала, чи захоче русалка спілкуватися з нею. Від хвилювання вона не могла спокійно чекати на відповідь моря, тому узялася блукати пляжем, залишаючи по собі доріжки зі слідів.

Нарешті почулися ритмічні сплески води, а згодом Ру побачила похмурого Рема.

- Дякую, що прийшов! - видихнула вона з полегшенням.

- Не можу сказати, що це було добровільно… - русалка вийшов з моря. — Мене притягнуло сюди за шию. 

- Як твоя нога?

- Нормально. 

Софія підійшла до Рема. Його малослівність свідчила про образу, а від цього Ру вмить розгубила рішучість, з якою прокинулася зранку. Дівчина опустила очі, немов учениця, яка не вивчила домашнє завдання.

- Я не знаю, що сказати… Мені прикро. І не тільки через напад на тебе, хоча він, звісно, був зайвим… Шкода, що ми не потрапили на ярмарок. Дурна ситуація виникла.

- Не страшно. Все одно то була погана ідея.

- Можливо, - погодилася Ру. - Тобто, мені поки варто уникати людяних місць. Навіть на роботі візьму паузу, бо там море поруч і я не знаю, що може трапитися. Раптом хтось із покупців роздратує мене, а я у відповідь - втоплю…

- Слушна думка. Тобі треба навчитися співпрацювати зі стихією, бо поки що вона домінує над твоєю свідомістю.

- Ти мені допоможеш? - з надією у голосі запитала Софія. Вона навіть наважилася подивитися на Рема, хоча й знову відвела погляд.

- Ні.

- Ні?

- Я можу попросити Ерну, якщо хочеш.

Софія відійшла назад. Якесь дивне, але дуже неприємне, відчуття зародилося в області грудей і боляче стиснуло легені.

- Давай чесно? Якщо ти більше не хочеш спілкуватися зі мною, то скажи прямо. Не треба ходити довкола очевидного.

Рем шумно випустив повітря через ніс. Кілька секунд він збирався з думками, а потім заговорив. Швидко й відверто:

- Я хочу. І чхати на твою неврівноваженість. Але мені буде важко, Софіє. Мені важко дотримуватися дистанції між нами! Ти ж сама це помічаєш, я знаю. Тільки раніше твоя відмова скидалася на страх перед заборонами, а коли я дізнався реальну причину все стало ще складніше.

- Може, й зі мною поділишся? Бо я щось не в курсі…

Рем нервово розсміявся.

- Айк, - кинув він.

Софія плеснула в долоні. 

- Я знаю Айка понад десять років. То примітивне створіння з рідкісними проблисками здорового глузду. Єдине, що є між нами - це таємниці про море. Все.

Обличчя русалки осяяла посмішка.

- А він думає інакше.

- Він занадто самовпевнений, - Софія відчула, як настрій Рема покращується, тому вирішила продовжити цю розмову. - Сані вважає, наче я для нього щось на кшталт трофею, який він ніяк не може отримати. Інші дівчата бігають за ним, як навіжені, але Айк - не мій типаж.