15.1

Айк схопився за голову, наче слова русалки проламували череп на шляху до його мозку. Софія посміхнулася, згадавши свою першу реакцію на подібне втручання у свою свідомість. Здавалося, то було вже дуже давно…

- Так, неприємне відчуття, - погодилася вона. - Але до цього можна звикнути.

- Ти все ще не відповіла на моє питання, - квапив русалка. Тепер він говорив так, щоб його чув ще й Айк.

- Добре… Ми збиралися сходити на ярмарок. Трішки розвіятися.

- Який збіг! А я хотів запропонувати тобі те ж саме. Побути кілька годин людиною...

Айк, зрозумівши, що в оточенні цілого натовпу містян ніхто на нього не нападатиме, раптово осмілів. Він голосно засміявся, наче почув найкращий жарт у своєму житті.

- Побути людиною! - передражнив він. 

Софія ткнула його ліктем, аби перервати потік веселощів. Вона відчувала провину перед Ремом, хоча насправді нічого поганого не зробила.

- Пізно, амфібія, - посерйознішав Айк. - ти не встиг. Принести тобі солодку вату звідти?

- Та заціпся ти вже нарешті! - вигукнула Ру. Вона запхала квиток назад у кишеню Айку. - Ніхто нікуди не піде. Я - додому.

Рем задоволено кивнув.

- Я тебе проведу.

- Краще я, - не відступав Айк. - Мені все одно в сторону маяка йти.

- Я там більше не живу, - Софія закинула сумку на плече. - Перебралася у глушину.

- Тим паче! 

Поки Рем з Айком сперечалися про те, хто ж таки має проводжати Софію додому, та обігнала їх на кілька кроків, аби не чути взаємних образ. Її відверто дратувала поведінка хлопців. Одна річ - Айк, той ніколи не вирізнявся розумовими здібностями, але ж Рем... Посол від підводного народу, шанобливий громадянин серед русалок, син старійшини, а тільки-но справа торкнулася дівчини - гормони узяли гору. Ру з іронією усвідомила, що чоловіки, не залежно від свого походження, скрізь мислять однаково. 

Вона ступила на степну доріжку, що виляла краєм Кажанячої скелі, та прискорила крок. Хвильки гралися у піжмурки, ховаючись між камінням у підніжжі гори. Помітивши Софію, море привіталося з нею салютом з піни й повернулося до своїх забав.

Дівчина узялася розглядати печери, ігноруючи набридливі сутички своїх супутників. Вона відшукала поглядом плато, де підводний шаман проводив обряд перед фосфорінням моря і замислилася, над тим, як він туди діставався. У скелі мали бути сходи, чи тунелі, а це скидалося на цікаве дослідження для найближчих вихідних.

Від роздумів Софію відволікла шарпанина за спиною. Дівчина обернулася й побачила, що Айк позеленів, а Рем нависає над ним, скануючи льодяним поглядом. Терпець Ру увірвався, вона відчула, як у ній закипає кров та кинулася до хлопців.

Варто було Софії втратити контроль над гнівом, як море відчуло, що просто зобов’язане прийти їй на допомогу. Вузенькі струмочки води поповзли кручею, немов зачаровані змії. Вони без зусиль долали перепони на своєму шляху, оминаючи каміння й нори плазунів. Щойно море видерлося на кручу, воно підкралося до Софії й стрічкою обвилося навколо її рук.

- РЕМ! - вигукнула дівчина, направляючи на нього гострий струмінь води. - Я тебе просила!

Русалці довелося впасти на траву, щоб кришталеве ласо не знесло йому голову.

- Заспокойся, Софіє! - перелякався він. - Припини!

Сама ж Ру чула лише луну від його слів. Її тілом вирувала нестримна сила, яка шукала виходу. 

- Не ображай слабшого! - вона знову замахнулася на Рема і цього разу влучила по нозі. Вода розсікла тканину штанів та утворила глибокий поріз на шкірі.

Пожовклу траву окропила темна кров. Софія, яка занесла руку для чергового удару, раптом завмерла. Вона дивилася на поранену ногу Рема, і синява з її очей поступово зникала. Море відступило — водоспадом скотилося по скелі й притихло, а його володарка впала додолу поряд з русалкою. Вона відкашлялася, наче щойно виринула з глибини, і прохрипіла:

- Рем… - Софія потягнулася до нього, але той відсахнувся. -  Пробач мені... Тобі боляче?

Русалка з зусиллям піднявся на ноги. 

- Ти напала на мене, щоб захистити цю нікчему… 

- Ні, я…

- То між нами море, чи Айк? 

Рем не став чекати відповіді. Він, шкутильгаючи, пішов до сходів, що вели на пляж. 

- Рем! - Софія у розпачі вдарила рукою по землі.

Айк, який увесь цей час перебував у стані шоку, нарешті прийшов до тями.

- Ти помітила, що варто нам утрьох зібратися разом - когось обов'язково поранять? - промовив він. - Ти як?

- Йди звідси, будь ласка, - дівчина ледве стримувала сльози. - Пішов геть!!!

Айка не треба було просити ще раз. Він дременув так, що навколо здійнялася хмара пилу. Софія ж дісталася дому, вигнала Кудлая на вулицю, а сама зачинилася у будинку. Їй було так погано, що хотілося ув’язнити себе там на віки вічні.