Глава 15

Місто затамувало подих в очікуванні свята. Зазвичай на День Затоки не влаштовували нічого цікавого - кілька номерів дитячої самодіяльності, виступ місцевої рок-групи та кволий салют на десерт. Але того року все було інакше.

Оголошуючи про свій приїзд фанфарами, до міста сунулася низка різнокольорових фургонів. Старий парк переоблаштували, аби там розмістити ярмарок. Робітники обнесли площу високим парканом та почали підготовку. Час від часу хтось піддавався цікавості й видирався на огорожу, щоб першим побачити чудернацькі атракціони, а місцеві господині заходилися пригощати гостей в’яленою рибою з домашнім вином, сподіваючись на те, що хтось із них втратить пильність і розповість про майбутні гуляння.

Нарешті, всі приготування завершилися. На вуличних ліхтарях замайоріли прапори з гербом Затоки, а паркан навколо ярмарки було прибрано. Люди організованим натовпом сунули назустріч розвагам. Софія продала морозиво парі близнюків, які поспішали покататися на поні, й з сумом відмітила, що Сані пропускає один з найвеселіших епізодів у житті її рідного міста.

- Ру? - до ятки з морозивом підійшов Айк.

Час допоміг йому перебороти свій страх перед Софією, тож тепер хлопець намагався повернути свій авторитет у її очах. Бідолашний, навіть й не здогадувався, що дівчина і раніше не сприймала його таким класним, яким він сам себе вважав.

- Привіт, Айку, - Софія зраділа, переконавшись, що з ним все гаразд. - Теж на ярмарок поспішаєш?

- Та, що я там не бачив? Розваги для малюків…

- А чому ж тоді з твоєї кишені стирчить вхідний квиток?

Хлопець почервонів та почухав потилицю.

- Так це… ну, це я для тебе купив. Ось, - він простягнув пом’ятий папірець. - Хотів подякувати, що витягла мене з того амбару. Не відомо, скільки б ще довелося сидіти біля маяка…

- Хранителі більше не спілкувалися з тобою?

- Якби ж то! Мені здається, що вони відстежують кожен мій крок. Навіть кілька разів у гості заходили… Параноїки якісь. Хіба я дурень патякати про ваші справи, коли від цього залежить моє життя?

- А ті два хлопці… - Софія знизила голос до шепоту, - Про них тобі нічого не розповідали? Тіла знайшли?

Після цих слів Ру знову відчула себе вбивцею. Біль, який вона вперто ігнорувала, запульсував з новою силою. Айк задумливо звів густі брови.

- Ти хіба не в курсі? - запитав він. 

Софія похитала головою.

- Вони у психіатричній лікарні. Свідомість ку-ку… Але живі, і це добре.. мабуть.

- Ти серйозно? - дівчина не могла встояти на місці. Від радості хотілося танцювати у такт дитячій пісеньці, що лунала десь поруч. Вона вийшла з-за прилавка, щоб було легше спілкуватися з Айком. - А шанс на одужання є?

- Не знаю, - знизав плечима хлопець. - До них не пускають. Я не розумію… Тебе взагалі осторонь тримають? Чому про таке ти дізнаєшся від мене?

- Мене теж турбує це питання, - зізналася Ру. - Можливо, не хочуть тривожити, а, може, просто насолоджуються моїм вигнанством. Я ж більше не Хранителька, тому не можу вимагати звітів про їхні справи. Живі… Айку, ти розумієш, що це все змінює? Я - не вбивця.

Айк помітив щастя в очах Софії. Перед ним знову стояла та сама Ру, яка йому подобалася. Здавалось, що й не було ніякої магії чи демонів. Лише дівчина з його школи, свято й прекрасний літній день.

- Вітаю, - він скорчив щось на кшталт дружньої посмішки.

- А знаєш, що? Ходімо на ярмарку разом? - за інших обставин Софія ні за що б не погодилася на прогулянку з місцевим шибайголовою, але радісна звістка зруйнувала стіну між цими двома. - Хіба ми не заслужили на відпочинок?

- Разом? - перепитав Айк.

- Звісно, якщо ти не боїшся мене…

- Боюсь, але якось вже перетерплю, - підморгнув хлопець.

Айк дочекався, поки Софія закінчить роботу, допоміг їй зібрати речі й, на подив для самого себе, зрозумів, що поводиться, як справжній джентльмен. Аби реабілітуватися, він поспішив нагородити подругу парою брудних жартів - що б там не коїлося навколо, та альфа не повинен перетворюватися на ганчірку.

- Ще одне слово про моряків у будинку розпусти, і ми розходимося в різні сторони! - пригрозила Ру.

- Анекдоти закінчилися… - Айк втупився поглядом у вихід на центральний пляж. - Чому воно розгулює серед людей?

Софія обернулася. Вона не відразу зрозуміла, про що каже хлопець, аж поки у її свідомість не увірвався напружений голос Рема:

-  Він тобі погрожує? Покликати когось із Хранителів?

За мить русалка опинився поруч. Він переодягнувся у джинси та вільну сорочку, тому зовсім не привертав уваги перехожих. Лише Айк вкрився краплинами поту, відчуваючи потенційну небезпеку від Рема. Він підійшов ближче до Софії, немов збирався використовувати її як щит.

- Все нормально… - розгубилася дівчина. - Ми просто спілкувалися.

- Спілкувалися, - повторив Рем, змірявши Айка неприязним поглядом. - зрозумів. Які в тебе плани на подальші дві години?

- Ну… - Софія ніяково закусила губу. - Взагалі-то…