14.1

Дельфін життєрадісно писнув та поплив разом з Софією. Спочатку вони рухалися повільно, а потім почали набирати швидкість. Ру сміялася й верещала від захвату, а Моана сприйняла це за дозвіл веселитися на повну. Вона підстрибнула у повітрі, а потім, потягнувши за собою вершницю, пірнула під воду. Софія ледве встигла зробити запас повітря.

Коли вони знову піднялися на поверхню, Ру відпустила дельфіна й розмірено, насолоджуючись відчуттям повної свободи, попливла далі. Суша перетворилася на розмивчасту пляму вдалечині, але це жодним чином не лякало Софію. Вона почувалася у своїй стихії і знала, що море не дасть їй потонути.

- Ти вкрала мого дельфіна! - Рем, як завжди, з’явився неочікувано.

Софія прибрала з чола мокре волосся. Вона не бачила русалку, але точно знала, що він плаває під водою десь поряд.

- Вона сама мене знайшла, - відповіла Ру. - Де ти?

Рем жартома схопив Софію за щиколодку. Та з переляку інстинктивно зарядила йому ногою в плече.

- А тепер ще й б’єшся… - хлопець виринув поруч. - Привіт!

- Привіт.

- Бачу… ви з морем більше не ворогуєте, - промовив той.

- Все добре… - вона раптом згадала свою з Ремом останню розмову, від чого їй стало ніяково. - Давно не бачилися.

- Так… було багато справ, - Рем присоромлено відвів погляд. - На берег?

- Давай.

Моана зникла, а Софія, не розрахувавши свої сили, почала втомлюватися. Все ж таки на дельфіні пересуватися морем зручніше, ніж гребти самій.

- Почекай, - попросила вона Рема. - Я не встигаю за тобою.

- Точно, все забуваю, що ви, люди, такі кволі… Допомогти?

- Як? 

Рем загадково посміхнувся.

- Ну… я плаваю не гірше Моани. 

- Навіть не знаю…

- Та годі, йди сюди, - поки Софія намагалася осмислити ситуацію, русалка підплив до неї. Він, не дивлячись їй у вічі, узяв обидві руки дівчини та поклав собі на шию, а потім повернувся до неї спиною. - Тримайся міцніше.

Софію охопив жар. Їй знадобилися титанічні зусилля, аби приховати свою реакцію на близькість Рема. Думала про воду, риб, каміння, про що завгодно, тільки не про них з русалкою, але так і не змогла втримати ледь чутного хіхікання, коли помітила мурашки на його шкірі від свого подиху. Вона знову легенько подула йому на вухо.

- Припини, ти лоскочеш мене, - насупився Рем.

- Але ж я не можу не дихати.

- Шкода…

- Тобто?

Хлопець раптом зупинився й обернувся. Хоч міміка русалок і була досить специфічною, та Софія змогла помітити смуток в його очах. 

- Я маю на увазі… - він провів кінчиками пальців по щоці дівчини, а потім стрімко, наче його могли насварити за це, прибрав руку. - Уявімо, якби ти теж жила під водою. Ми б могли...

Ру і сама довго обдумувала це питання. Вона давно відчувала симпатію до русалки. Спочатку дівчина виправдовувала свої почуття цікавістю до таємничого й незвіданого, потім списувала на потяг через зовнішність Рема, та врешті зізналася собі, що все набагато серйозніше.

- Гадаю, що могли б, - закінчила замість його Софія. Вона відштовхнулась долонею від його грудей і попливла до берега.

- Це те, що я хотів почути.

- І те, про що я не хотіла говорити.

Софія торкнулася ногами дна та відразу, спотикаючись, побігла до берега. Дівчина сподівалася, що Рем не піде за нею, але той також вийшов з води. Він просто стояв осторонь й чекав, поки Ру зверне на нього увагу.

- Ну не дивись на мене так! - не витримала Софія. 

- Я просто замислився. Є одна ідея…

- Ні, давай без цього, - дівчина сердито глянула з-під лоба. - Не роби ще гірше.

- Угу… - Рем потягнувся, підставивши обличчя червоному сонцю. - Скоро побачимось, рибко.

Софія нахилила голову, щоб зібрати волосся у вузол, а коли знову підняла, русалки вже не було. Замість Рема стояла морська копія самої дівчини. Вона дивилася у далечінь та сумно махала рукою вслід колам на воді.

- Господи! - перелякалася Ру. - Коли я починаю думати, що бачила все, трапляються нові дива. Можна одне прохання?

Клон кивнув.

- Не копіюй мене, бо зі сторони це трохи… Ні, це до біса страшно. Не хочу посивіти завчасно.

Водяна Софія розвела руками і тут же розтанула, утворивши калюжу.

- Дякую.

Перед тим як піти, Ру поплескала долонею по воді, наче прощалася з домашньою тваринкою. Дорогою до своєї казкової хатинки вона все думала, чи змогла б врятувати Ріона, якби нещасний випадок трапився зараз. Море намагалося показати свою спорідненість з Софією, але перед цим безжально втопило її маленького друга. Воно ж було здатне врятувати хлопчика так само, як і її, та не зробило цього.

Софія дісталася хвіртки, постояла біля неї, але все ж не зайшла у двір. Вона звернула у протилежному напрямку - на дорогу, що вела до міського кладовища. Їй хотілося навідатися до Ріона і попросити вибачення ще й в нього.