13.1

Ерна пішла, а будинок поринув у цілковиту тишу. Рем та Софія мовчки стояли поруч та намагалися вигадати тему для розмови. Вони обоє скучили, але не могли знайти у собі сміливість, щоб зізнатися у цьому. 

- А хочеш поплавати з Моаною? - нарешті запропонував Рем. — Вона буде рада бачити тебе.

Софія налила собі води та випила цілу склянку. Її обличчя палало, а думки плуталися. Трохи охолодивши себе зсередини, вона наважилася знову подивитися на Рема. 

- Хочу, але не можу… Море ображається на мене і не пускає до води.

Русалка здивовано звів брови.

- За що?

- Айк вважає, що я його провокувала.

- Постривай. Ти посварилася з морем, а той хлопець усе бачив?

- Так, але він нікому не розповість. 

- Мені не подобається те, що Айк все знає. Не варто підпускати його занадто близько.

- Ось приблизно те ж саме мої батьки кажуть про тебе… 

- Не порівнюй нас, - голос Рема здався Софії ображеним. - Я ніколи не завдам тобі лиха, а той дурень одного разу ледь не зарізав тебе.

Софія видушила посмішку.

- Ну… формально він хотів зарізати тебе. Знаєш, ми з ним розмовляли і мені здається, що він не такий вже й поганий. Просто Айк звик бути найкрутішим хлопцем у Затоці, а тут знайшлося таке, що до смерті його лякає. Він заплутався.

- Бідолашний, - Рем скривився.

- Ти ж не чіпатимеш його? - Софія подивилася прямо в очі русалці. Вздовж хребта пройшовся мороз, але дівчина проігнорувала це. - Не робитимеш ті штуки з рідиною в тілі.

- Життя покаже… - русалка зрозумів, що розмова зайшла не в те русло, а тому поспіхом змінив інтонацію. - Не хочеш прогулятися? 

- Я не проти.

Софія накинула на плечі теплий плед та пішла слідом за Ремом. Той спокійно ступав босоніж по траві, прокладаючи стежку для дівчини. Час від часу вони зустрічали піщаних мишок, які видиралися на каміння та ставали на задні лапки, щоб розгледіти людей. Здавалося, окрім цих тваринок жодної живої душі навколо не знайти.

- Тобі ще не треба в море? - поцікавилася Софія, коли надворі стало геть темно.

Рем зупинився біля розлогої верби.

- Хочеш повернутися? - запитав він.

— Якщо чесно, то ні.

- Я маю ще пів години. Може, трішки менше.

- Так мало… - промовила Софія і відразу подумки посварила себе.

- Насправді, за цей час можна багато встигнути, - очі Рема знову змінили колір. Тепер вони стали темно-синіми, майже чорними.

- Що, наприклад?

Русалка повільно наблизився до Софії. Дівчина відчула, як її тіло сковує передчуттям чогось невідворотного. Кров стала густою, а серце закололо, наче його затисло у ребрах. 

- Сказати тобі дещо. Я вважаю, що ти і так занадто довго жила серед таємниць, тому не хочу приховувати від тебе ще й це, - Рем торкнувся руки Софії. - Ти мені дуже подобаєшся. Настільки, що я не можу довго знаходитися у морі… Щойно з’являється можливість вийти на сушу, щоб побачитися з тобою, - я тут.

Ру насилу дихала. Їй і до цього зізнавалися у почуттях, але жодного разу це не було настільки хвилююче. 

- Рем… Ти ж знаєш, до чого призвели стосунки моєї мами з шаманом. Людина і русалка не можуть бути разом, — відчуваючи, що кожне слово приносить ледь не фізичний біль, промовила вона.

- Але ж ти не зовсім людина. 

- І не русалка… Між нами все одно буде море.

Рем подивився в сторону бурхливої води. 

- Я розумію, пробач.

- Не вибачайся, - Софія обережно погладила його по плечу. - Та я не хочу, щоб після цієї розмови ти зник. Ви з Ерною - єдині підводні мешканці, з ким я можу спілкуватися.

Русалка закрив очі, а коли відкрив, вони знову набули спокійного блакитного кольору.

- Я нікуди не зникну, — зовсім по-людськи посміхнувся Рем. - Можна обійняти тебе? Тільки це.

- Звісно.

Руки Рема огорнули Софію. Його шкіра була прохолодною та пахла сіллю. Дівчина прислухалася до ритмічного серцебиття русалки. Цей звук вабив і заспокоював, він створював відчуття затишку, за яким Софія встигла скучити.

- Друзі? - запропонувала вона. 

- Друзі, - кивнув Рем.

Хлопець провів Софію назад, сковано попрощався з нею, а потім пішов до моря. Ерна зустріла його у підніжжя сходів.

- Відмовила?

- А по мені не видно? - процідив той, уникаючи відводячи погляд.

- Я попереджала. Але ж ти завжди робиш по-своєму… Ну все, не сумуй! - промовила русалка, скуйовдивши волосся брата. - Інколи поразки лише до кращого.

Рем відштовхнув її руку.

- Хто тобі сказав, що я програв? - він хитро примружив очі. - Гра ще навіть не почалася.