Глава 13

Кован поставив коробку з речами Софії на сходи та зірвав приколотий до дверей аркуш паперу.

- “Прошу вибачення за відсутність. Мала терміново поїхати з Затоки. Ключі під цеглиною, плату за проживання заберу згодом. Аніта”, - прочитав він уголос.

Софія забрала записку й сховала в кишеню.

- Напевно, та бабця просто не захотіла ще раз йти у таку далечінь, - припустила дівчина. - Вона виглядала геть крихкою…

Батьки допомогли Софії облаштуватися у новому помешканні. Кован перевірив телефон та інші комунікації, а Лія забила холодильник їжею, наче готувалася до всесвітнього голоду.

- Мамо, я в змозі подбати про себе! Нащо мені стільки усього?

Лія махнула рукою й запхала на поличку другий десяток яєць.

- Тобі треба завести пса - нехай би охороняв, - пан Ру ніяк не міг владнати з тривогою. - Не забувай зачинятися на ніч! І телефонуй додому… кожного дня.

- Обіцяю.

- Головне, будь обережною з морем! - давала останні настанови мама. - Не ходи на пляж вночі, бо там дуже круті сходи… Заприсягнись, що в першу чергу думатимеш про своє життя і здоров’я.

- А як інакше?

Софія обійняла батьків на прощання та спровадила додому. Їй здавалося, що ті б і на ночівлю залишилися, якби їм не допомогли піти. Вона випила чаю під мерехтіння старого телевізора, а потім узялася стелити собі постіль. Хоч дівчина й удавала сміливість перед рідними, та разом із сутінками до неї завітало відчуття страху. Будинок здавався ворожим, незатишним, а роги під стелею відкидали чудернацькі тіні, що нагадували монстрів з її дитячих страхів. Софія обійняла свою подушку й припала до неї щокою. 

Повз вікно промайнула нова тінь. Софія підкралася до дверей, аби переконатися, що ті надійно зачинені. Трохи постояла біля них, прислухаючись до рухів на подвір’ї, та прикинула чи можна у разі нападу захищатися порцеляновою балериною з книжкової шафи.

— На новосілля нас не запросили, — помовив Рем.

Ру здригнулася. 

- Га? - перепитала вона, щоб переконатися, чи їй не здалося. Якби русалки спілкувалися, як люди, то хоча б можна було зрозуміти звідки лунає голос. А так, здогадайся!

- Софіє, мій брат забув про манери! - додала Ерна та постукала у двері.  

Дівча ледь не підстрибнуло від радості. Софія поспішила відчинити, а коли побачила гостей - розпливлася у посмішці. Ерна виглядала приголомшливо. Її волосся було заплетене у довгу косу, а пасма, які вибилися із зачіски та встигли висохнути, завивалися дрібними локонами. Усе це прикрашала дивовижна діадема з перлин та різаних мушлів. Сукня русалки розвивалася від подиху вітру, а білосніжна шкіра мерехтіла у сяйві місяця. Софія відчула, як її самооцінка трохи посунулася до низу.

Рем же не мудрував над своїм зовнішнім виглядом. На ньому були лише спортивні шорти та кілька амулетів, які цокотіли, коли той рухався. Але дещо привернуло увагу Софії - величезних розмірів сибас у його руках.

— Це для тебе, - посміхнувся Рем та простягнув дівчині рибину.

- Дякую... - Ру зашарілася. - А що мені з нею робити?

- Як що? Їсти.

Ерна подивилася на брата й зітхнула.

- Я пропонувала подарувати тобі щось цікавіше, але ж чоловіки… У них інше мислення. На все дивляться з точки зору практичності.

Рем присоромлено знизав плечима.

- Нічого! Мені дуже приємно, - Софія спробувала виправити ситуацію. - Ви… проходьте.

Поки Ру боролася з морозилкою, аби запхати у неї рибину, русалки оглядали її помешкання.

- Тут так… - почала Ерна.

- Лячно, - закінчила замість неї Софія. - Але нічого, просто треба звикнути. 

- Таке враження, що ти ізолювала себе від інших, - Рем з неприхованою цікавістю зазирнув у камін. Він торкнувся сажі й підніс замащений палець до очей.

Софія простягнула йому ганчірку.

- У якомусь сенсі так воно і є… Ви ж знаєте про мене, - вона з сумом відвела погляд. - Мама казала.

- Так, - кивнула Ерна. - Рем підслухав вашу розмову.

- Не подумай, я не шпигував! Просто вирішив переконатися, що з тобою все добре. Підійшов до будинку… У русалок добре розвинений слух.

Софія розсміялася на спробу Рема виправдатись.

- Гаразд, - Ерна поглянула на годинник. - Час на Раду Хранителів. Я потім розповім тобі, що там було, Софіє.

- Вже йдете? Так скоро? - Ру не хотілося відпускати гостей. Після того, як вона дізналася про своє походження, дівчина воліла якомога більше часу проводити з істотами, що подібні до неї. 

Русалки переглянулися. Не виключено, що вони сказали один одному кілька слів, які приховали від Софії.

- Власне… - Ерна постукала нігтем по підвіконню. - Це я піду. Рем хоче залишитися.

- Якщо ти не проти, - поспіхом додав той.

- Звісно, не проти!