Глава 12

Софія відкашлювала воду допоки м’язи живота не заболіли. Горло пекло вогнем, а губи потріскалися від морської солі.

- Рем? - вона озирнулася в пошуках свого рятівника. Русалки ніде не було. Поряд з нею стояв лише Айк. Він приріс спиною до високого каменю, наче той міг його захистити. - Де він?

- Хто? - не зрозумів хлопець.

- Той, хто витяг мене з води.

Айк закусив губу. Його переляканий погляд перестрибував з Софії на воду.

- Тут нікого не було, Ру.

- Але… - дівчина схопилася руками за голову та спробувала пригадати те, що з нею трапилося. - Хтось із русалок… Він говорив зі мною.

- Тебе винесло хвилею, - пояснив Айк. - Тільки не так, як мене напередодні, а обережно. Це виглядало настільки лячно... я ледь у штани не наклав.

Хлопець помітив, що Софія ніяк не може піднятися на ноги, але так і не зміг подолати свій страх, щоб допомогти їй.

- Дивно, - промовила Ру, струшуючи пісок з плечей. Вона сперлася на руки і поволі встала. Голова гуділа, наче після гучної вечірки.

Софія викрутила воду з сукні. Їй хотілося додому, у затишне ліжко, накритися з головою і пролежати там кілька днів поспіль. Спати все одного не змогла б, але спокій та самотність - ось її найкращі ліки. Дівчина потягнулася, трохи розім’яла шию, а потім схилилася над водою, щоб умитись.

- Та ну, - простогнала вона, коли вода різко відсунулася від неї, - а це що за витівки?

Варто було Софії наблизитися до моря, як те відразу полохливим зайцем стрибало геть. Тільки безсоромно оголена часточка дна залишалася під ногами.

- Я, звісно, не експерт, - Айк став навпочіпки, щоб краще бачити, - та мені здається... воно образилося на тебе.

- Образилося? Море?

- Ну ти ж провокувала його… Перевіряла… Таке нікому не подобається, - хлопець сплюнув на землю. - Господи, що за маячню я несу!

- Образилося воно! - прохрипіла Софія. Вона підняла камінець. - Яка у нас емоційна водичка. Чуєш, болото, це я маю ображатися! Ти зробило з мене вбивцю!

Камінь злетів у повітря та хлюпнувся у воду.

- А ти чому досі тут стоїш? - вона перевела своє роздратування на Айка. - Йди вже собі!

- Нарешті, - видихнув той. Аж раптом поруч з ним, розсікаючи повітря, щось засвистіло. Хлопець вчасно пригнувся, бо над його вухом пронісся той самий камінець, що кидала Софія. - Мстиве падло, а не море! 

Айк добряче вилаявся, а потім коротко попрощався з Ру й пішов геть. Він подумки молився, аби ніколи більше не зустрічатися з дівчиною, у яку  був закоханий ще зі школи.

Через кілька днів Софія дійшла висновку, що має змінити своє життя. Їй набридли стурбовані погляди батьків, перешіптування Хранителів та постійне відчуття, наче тебе тримають на дистанції. До неї почали ставитися, як до незвіданого звіра. Годували, намагалися не дратувати, але відскакували у бік, варто було дівчині не так дихнути чи підвищити голос. Відчуваючи себе хижаком серед свійських тварин, Софія вирішила шукати більш комфортних умов для існування.

Вона повідомила мамі про рішення знайти собі окреме житло, а та у відповідь закотила просто грандіозний скандал. Лії знадобилися дві безсонні ночі, аби визнати, що її донька вже виросла та має право вчиняти так, як вважає за потрібне. Принаймні, це вона сказала Ковану й Софії під час вечері.

На дошці оголошень молодша Ру відшукала кілька пропозицій щодо оренди кімнат. Вона прихопила з собою Сані, і після роботи вирушила на огляд житла.

- Я б з радістю допомогла тобі з переїздом, але ми з мамою вирішили навідатись до родичів у столицю. Їй буде корисно поспілкуватися з ріднею, та й я вже давно не виїжджала за межі Затоки.

- Надовго ви?

- Не знаю… Мабуть, на кілька тижнів.

Софія зраділа, що її подруга опиниться далеко поза межами міста. Таємниці від Сані все накопичувалися, а Ру боялася втратити терпець та розкрити усі карти. 

- Я думала, що ми разом підемо на ярмарок… - на ходу збрехала Софія. Насправді вона навіть не думала про такі дрібниці.

- Доведеться тобі шукати іншу компанію, - знизала плечима Сані.

Дівчата здійснили подорож від однієї квартири до іншої, обійшли Затоку вздовж та поперек, поки не дісталися невеличкого будиночка на краю міста. Ту адресу дала Софії мама, сказавши, що там проживає її давня знайома, яка готова зробити знижку на оренду.

Дім був збудований з обробленого каменю та нагадував хатинку казкових гномів. Подвір’я поросло ковилою, поміж якої синіли острівки сухого кермеку, а хиткий паркан годився лише у якості сідала для набридливих чайок. 

- Хіба тут може проживати людина? - здивувалася Сані.