Глава 11

Вперше Рада Хранителів затягнулася на всю ніч. Софія, якій так і не дозволили бути присутньою на переговорах, блукала під стінами маяка та чекала на вердикт стосовно свого майбутнього. Ерна і Рем повернулися в море. Вони, разом з лікарем, завантажили кілька ящиків з сорбентами на корабель пана Араса, щоб організувати там польовий госпіталь для інших русалок. Юна Хранителька із задоволенням виконувала б роль медсестри. Вона мріяла побачити інших представників підводного народу, а, якби пощастило, то й самого Батька Моря… Чомусь, їй здавалося, що той має бути схожим на Зевса або Посейдона - суворим, з довгою білою бородою і тризубом. Але замість того, щоб займатися корисною справою, дівчині залишалося просто гаяти час на суші.

Софія приклала вухо до дверей, аби переконатися, що дебати не припинилися. Хтось, зриваючись на крик, намагався переконати інших у необхідності відіслати молодшу Ру до іншого міста. Маючи солідний запас часу, дівчина підійшла до прибудови, що раніше слугувала ангаром для човнів. Тепер же там тримали Айка. Він виявився не меншою проблемою для Хранителів, ніж сама Софія.

- Айку? - тихенько покликала вона. - Як ти?

- Ще не здох, якщо ти на це сподіваєшся, - його голос лунав зовсім поряд, тому Софія вирішила, що хлопець чергував біля входу.

- Навіщо ти так? Ніхто не хоче заподіяти тобі шкоди… Просто все заплутано, Хранителі бояться, що ти став небезпечним. 

- Небезпечним? - Айк розсміявся. - І як ти можеш казати таке про мене, коли сама вбила двох людей? Тут монстр — ти, а не я.

- Монстр, Виродок, Провідник… - Софія сперлася на іржаві двері. - У мене тепер багато імен. Айку, я не бажала смерті тим хлопцям. Я лише намагалася врятувати друзів і не можу пояснити, яким чином допомогла морю напасти. Єдине мені відомо достеменно - я до кінця життя звинувачуватиму себе у їхній загибелі. 

- Я теж, - голос в’язня став трохи менш різким. - А що це з тобою, Ру? Воно е… лікується? Може, до священника треба, чи до екзорциста.

- Ні.

- Тоді, як тобі допомогти?

Софія здивувалася, вона не очікувала, що Айк зможе проявити співчуття.

- Можна стробувати осиковий кілок або срібні кулі, - спробувала пожартувати вона. - Ти, краще, собі допоможи. Пообіцяй Хранителям ніколи не згадувати про те, що чув і бачив. Тоді вони тебе відпустять.

- Боюся, що я тепер не зможу залишитися осторонь, - приречено зізнався Айк.

Лія вибігла на вулицю. Вона виглядала втомленою, пригніченою та дуже злою.

- Софіє! - вигукнула вона. - Бігом сюди, тебе кличуть!

Дівчина струсила пісок з колін та, пообіцявши Айку повернутися, пішла до мами.

- Вже вирішили? - пошепки запитала вона, коли заходила до зали.

- Так.

У маяку стояла задуха. Після свіжості морського бризу та кімната здавалася пеклом. Запах поту змішався з їдким димом від викурених цигарок, якими Хранителі намагалися вгамувати нерви. Двадцять пар очей впилися у Софію, а та відчула, як до горла підкочує нудота.

- Пані Ру, - промовив до неї голова Хранителів, - можете присісти, якщо бажаєте.

- Постою.

- Ваше право… Ну що ж. Я маю оголосити рішення Ради. Воно нам дуже важко далося, довелось навіть анонімне голосування організувати… - чоловік кивнув на глечик з клаптиками паперу. - Ви маєте розуміти, що ніхто з присутніх не налаштований проти вас особисто.

Софія закотила очі.

- Ви можете скоротити підготовчу промову, - перебила вона. - Чи боїтесь, що я злечу з котушок та нападу на вас?

- Ні, що ви!

- Ну то не тягніть кота за хвоста.

Кован з Лією нагородили доньку холодними поглядами. Вони сподівалися, що та буде більш стриманою, зважаючи на своє хитке становище.

Чоловік дістав з кишені хустинку й поспіхом стер піт з потилиці. Він ще раз подивився на своїх колег, ніби питав чи ті не передумали, а потім зітхнув.

- Софіє, ми вирішили усунути вас з Ради Хранителів. Останні події та зізнання Лії вимагають приймати заходи… Відтепер ви під нашим захистом, але ваше походження… Ми боїмося, що ви будете упередженими в прийнятті будь-яких рішень стосовно підводного народу. 

- Тобто гратиму на стороні русалок? - перепитала Ру, бо промова голови була досить розмивчатою.

- Так, - відповіла незнайома Софії жінка.

- Цікаво… - дівчина обвела поглядом присутніх. - З Хранителів ви мене виганяєте, примкнути до підводного народу я теж не можу. Вони ж уявлення не мають, хто я така. То, як мені бути далі? Стати третьою стороною?

- Ні в якому разі,! - вигукнув пан Даль. -  Ти маєш спробувати жити нормальним життям. Без русалок, моря і Хранителів. Може, навіть, десь подалі від Затоки.

Софія відчула, як у ній закипає кров.

- Чудова ідея! Ось тільки прихоплю з собою Айка. Зберемось, і поїдемо на схід — почнемо все з чистого аркуша.

- Справді? - з надією у голосі перепитав голова.

- Ні! - рявкнула дівчина. - Вигнанка, так вигнанка! Мені з вами все одно не дуже-то й подобалося. Але ви не депортуєте мене з Затоки. Навіть не мрійте…