10.1

Лія потрусила головою, аби розвіяти картину спогадів, що стояла перед її очима. Кован встав зі столу, підійшов до дружини та поклав руку їй на плече. 

- Далі я сам, - сказав він. - Я любив Лію ще зі школи, але вона вперто не звертала на мене уваги. Зараз я розумію причини - хіба звичайний будівельник міг зрівнятися з морським шаманом? У мені не було нічого особливого: ні вроди, ні грошей, ні влади… Я утеплював дах на будинку пана Араса, коли помітив, що хвиля викинула на берег тіло. Думав - потопельник, побіг туди і ледь, не помер від шоку. То була моя Лія. Море переламало їй кістки на руках та ногах, але воно зберегло твоє життя, Софіє. Після падіння зі скелі вижити неможливо - під нею рів із гострим камінням, а додай до цього сильний шторм… Людину могло розірвати на шматки. Мені здається, що так сталося б і з Лією, якби море не захищало дитину. 

- Я провела у лікарні три місяці, Кован не полишав мене ані на мить. Він доглядав, годував з ложечки, намагався вивести з глибокої депресії, у яку я потрапила через зраду Ноя. Лікарі дізналися факт вагітності та розповіли моїм батькам. Я ж вирішила захистити тебе, тому про твого справжнього батька знав тільки Кован.

- Мені знадобилося багато часу, щоб повірити в існування русалок. Я навіть наполягав на психіатричному обстеженні Лії.

Жінка сумно посміхнулася.

- Він запропонував одружитися, а тебе обіцяв виховувати, як рідну. Якщо чесно, я погодилася тільки через те, що шукала захисту та підтримки. Тільки з роками змогла полюбити його… І ось тепер щодня дякую Богові за такого чоловіка.

Софія дивилася на батьків та кліпала округлими очима. Її називали татовою донькою. Вона усе життя вважала себе схожою на нього, як характером, так і зовнішністю. Тільки зараз, вивчаючи обличчя Кована наново, дівчина зрозуміла, що між ними геть мало спільного. Важка сльоза скотилася по її щоці.

- На щастя, ти народилася звичайною людиною, - посміхнувся Кован. - Принаймні, так усі вважали до сьогоднішнього дня… Я не бачив того, що з тобою коїлося біля маяка, але зі слів Лії то було щось страшне. Мені здається, між тобою і морем утворився зв’язок. Ти наче провідник для нього.

- Так і є, - погодилася Лія. - Воно захищало тебе з самого початку… Море, навіть, помстилося Ною за тебе.

- Як?

- Ной зник. Подейкують, що на нього напав кальмар… Під Кажанячою скелею знайшли лише його вухо.

У Софії став ком у горлі. Він боляче тиснув, заважаючи дихати. Дівчина спробувала допити свій чай, але склянка випала з рук та розбилася об підлогу. Вона присіла навшпиньки, зібрала скельця, а потім тихенько заскиглила, втративши контроль над емоціями.

- Тату… - промовила вона. - Ти ж все одно будеш мені татом?

Кован забрав у неї уламки. Він притис доньку до грудей, поцілував у лоба.

- Я завжди був тобі батьком. Я тримав тебе на руках, коли повитуха перерізала пуповину, я водив тебе у садочок та забирав зі школи. Я удавав зубну фею, підкладаючи тобі гроші під подушку, і саме я розповів тобі про русалок. 

- А ще ти вбив Плу, - додала Софія, відштовхуючи Кована, щоб подивитися йому в очі.

- Звідки ти… - Лія зблідла.

- То я права? 

Дівчина відійшла до стіни та узялася спостерігати за батьками. Вони накопичили стільки скелетів у шафі, скільки б вистачило на три покоління сімей. Софія з розпачем визнала, що зовсім не знає своїх рідних.

- Його вбила я, - зізналася пані Ру. - Тато лише захищав мене. Як завжди…

- Ти? - не повірила Софія.

- Плу був не простою русалкою, - намагався пояснити Кован. - Він мріяв про життя на суші, а заради цього був готовий на будь-що. Ми уявлення не маємо, яким чином йому вдалося дізнатися про твоє походження. Може, він бачив Ноя з Лією, а, може, блефував та зрозумів по нашій реакції… Але з самого твого народження Плу шантажував нас. Спочатку вимагав, аби ми допомагали йому збувати перли і рибу, а потім десь вичитав про те, що кров виродка здатна перетворити русалку на людину. Він загорівся ідеєю шаманського обряду з використанням тебе у якості плати морю за переродження.

- Той ідіот намагався викупити Софію, наче свійську тварину! - нагадала Лія чоловікові.

- А після чергової відмови грозився розповісти про тебе на Раді Хранителів. 

Лія підійшла до доньки.

- Не дивись на мене з осудом, Соф.

- Просто я… - дівчина набрала повітря. - Я нормально приймаю факт, що ти зустрічалася з шаманом. Я навіть змирюся з тим, що є напівлюдиною. Виродком, так? Але в мене волосся стає дибки від того, що моя мама - вбивця!

Пані Ру закотила очі. Сильна по своїй натурі, вона не могла довго бути у ролі жертви. Звинувачення доньки викликало в неї роздратування.

- Не забувай, Софіє, що відтепер ти теж вбивця! Майже така ж сама, як і я… Ось тільки мені довелося забрати життя покидька заради доньки, а ти вбила двох невинних, аби врятувати русалок, яких навіть не знаєш! Чи знаєш?

- Та годі, Ліє! Як ти таке можеш казати, - втрутився Кован. - Вона була маріонеткою в руках моря!

- Ми не впевнені у цьому...