Глава 10

Затока нарешті заспокоїлася. Натовп охочих побачити злого духа розійшовся по хатах. Людям було соромно, що вони піддалися на заклик якогось хлопчиська та бігли через усе місто. А все задля чого? Щоб зустрітися із хворою племінницею пана Араса!

- Бідолажна дівчинка! - репетували жіночки, посипаючи Віста прокльонами. - Хіба ж так можна? Обізвати інваліда нечистою силою!

Хлопець схопився за голову. Під натиском оточуючих той вже і сам не розумів чи бачив щось надприродне. Віст поблукав біля маяка, обдумав своє становище та, врешті, не вигадав нічого розумнішого, ніж забутися у найближчій таверні.

На вулиці не було ані душі. Знесилене море не могло навіть хвилькою поворухнути. Воно байдуже спостерігало за зірками, що не могли втриматися на чорному небі й час від часу падали у воду. Лише стрекотіння цикад у кущах смородини порушувало цілковиту тишу навкруги. Кован Ру зачинив вікно на кухні та приєднався до Лії з Софією, котрі мовчки сиділи за обіднім столом. Його донька вертіла у руках склянку з відваром меліси. Аптекарка обіцяла, що цей напій допоможе їй заспокоїтись. 

- Ви знаєте, що зі мною трапилося, правда ж? - першою заговорила дівчина. - Знаєте. І через це не хотіли долучати до Ради Хранителів.

Лія важко зітхнула.

- Ти не з того починаєш, доню. Ми розповімо тобі усе з самого початку… Тепер я переконана, що ти достатньо сильна, аби це правильно сприйняти. 

- Досить наводити морок, Ліє! - нервував пан Ру. - Просто починай…

- Гаразд, - кивнула та. Пані Ру напружилася, наче мала зробити крок у невідомість. -  Мій рід -  один із найстаріших серед Хранителів. На відміну від тебе, я спілкувалася з русалками з самого народження. Наші предки намагалися збудувати з ними міцну дружбу, яка базувалася на довірі та взаємопідтримці. Саме русалки навчили мене плавати, пірнати, розповіли про свої традиції й побут. Я захоплювалася ними, обожнювала настільки, що інколи жалкувала про своє людське походження. Але не стільки мене приваблювало море, як тодішній шаман.

Софія відразу зрозуміла, до чого хилить її мама. Вона скоса подивилася на батька і помітила, як той зціпив зуби. 

- Ной був на кілька років старшим за мене. Ми познайомилися на одному з календарних обрядів й самі не помітили, коли перетнули межу дозволеного. Між нами виникли не просто почуття, то було дещо значно сильніше… Магія, що притягувала нас одне до одного, попри заборони та перестороги. 

- Час перейти до тієї частини, те він хотів вбити Софію! - не витримав Кован.

Молодша Ру затамувала подих. 

- Так, вибач… Я знаю, що тобі неприємно це слухати, любий, - Лія втомлено потерла вилиці і продовжила. - Згодом я дізналася, що чекаю дитину. Прийшла на наше місце зустрічі з радісною звісткою. Тільки уявити - на світ мала з’явитися людина, що поєднає два народи! Ось тільки я і не здогадувалася, яку реакцію це викличе у Ноя. Він наче оскаженів. Вмовляв позбутися вагітності за будь-якої ціни.

- Але чому? - запитала Софія. На її душі з’явилася велика кривава рана, біль від якої затьмарював усі інші почуття.

- Було багато причин… По-перше, метиси народжувалися вкрай рідко. У шаманських приписках таких дітей називають “виродками”, русалки їх жахаються, бо вважають, що ті приносять біди. По-друге, Ной боявся реакції Батька Моря, якби той дізнався про його зв’язок з людиною, то позбавив би усіх регалій. Але ж все це здавалося дрібницями у порівнянні з щастям стати матір’ю. Хіба я могла вбити свою дитину... Я дивилася на це під зовсім іншим кутом - вважала свою вагітність чудом. Коли Ной зрозумів, що вмовляння не допоможуть, він заманив мене на Кажанячу скелю, я пішла за ним, як те дурне теля. Була середина листопада, сезон штормів. Ной збрехав, наче проводитиме обряд заколисування хвиль, а на справді… Він підвів мене до краю... а потім скинув з тієї кручі.