Глава 9

Море скаженіло. У паніці дряпало хвилями по піску, намагаючись дістатися до своїх дітей. Навкруги розліталися шматки піни, вони снігом осідали на плечах молодиків, що загородили вхід у маяк. Хлопці зосередили всі свої сили на тому, аби не піддатися бажанню втекти до церкви і сховатися за спиною священника. Вони й не помітили, як бурхлива вода почала виходити з берегів.

Айк тримав мисливську рушницю напоготові. Він крадькома поглядав на полонених, аби переконатися, що вони не здатні тікати. Істота жіночої статі виглядала ще страшніше, ніж той демон, якого він знав. Шкіра на ній була білою з моторошними темними прожилками на руках. Очі запали, а губи потріскалися та кровоточили. Вона лежала на кам’яній підлозі й здригалася усім тілом, коли намагалася спіймати трохи кисню. Друге створіння схилилося поруч і гладило її по волоссю, нашіптуючи якісь нерозбірливі слова. На щастя, воно було занадто заклопотане жалінням собіподібної, тому не поспішало нападати на людей.

Того дня Айку несказанно пощастило. Розщедрившись на дві пляшки рому, він змусив парочку хлопців залишитися на березі та не йти на площу, аби послухати чергові побрехеньки мера. Інтуїція підказувала, що здобич вже близько, і не підвела. Айк подумки проголосив себе переможцем у боротьбі з пітьмою.Залишалося тільки протриматись, поки Віст приведе підмогу.

_______

Хранителі на чолі зі старим Арасом намагалися прорватися у маяк. 

- Вам сонце напекло, бовдури? - гаркнув моряк. - Ніколи хворої дівчини не бачили? То моя племінниця! Діти приїхали йодованим повітрям подихати, а ви напали на неї, як дикуни.

Айк похитав головою, поспішив звернутися до своїх побратимів:

- Не слухайте! Певно, ті духи полонили їхній розум. 

- Хлопче, - не витримав пан Даль, - прибери рушницю від гріха подалі! Це не іграшка.

- Ні.

Лія Ру, задихаючись від швидкого бігу, сперлася руками на коліна. Вона по-материнськи лагідно заговорила до хлопців, сподіваючись, що зміна тактики допоможе владнати суперечку:

- Ви захищаєте Затоку, це дуже похвально. Але раптом ви помилилися? У дівчини приступ астми, вона задихається… Пропустіть до неї хоча б лікаря!

Хірург на пенсії, який більшість зібрать Хранителів просто відсиджувався у кутку, зробив крок до маяка.

- Дозвольте оглянути хвору! - попросив він.

Наче у відповідь на слова лікаря, Ерна захрипіла. Останні сили полишали її виснажене невідомою напастю тіло. Рем у розпачі вдарив кулаком поруч із нею, а самопроголошені патрульні сприйняли це за спробу нападу. Повз вухо русалки пронісся рій дробинок, кулі зустрілися зі стіною та застрягли у ній, утворивши глибокі тріщини.

Хранителі зрозуміли, що словами ділу не допоможеш, а тому кинулися на хлопців у спробі відібрати у тих зброю. Троє чоловіків, жінка та немічний моряк, якому було до снаги лише сипати лайкою, - компанія Хранителів значно програвала силами, але час на роздуми вичерпався. І не те, щоб хоч хтось із них переймався за життя русалок. Аж ніяк! Усі вони боялися гніву підводного народу, адже якщо з послами трапиться лихо, то забороною на риболовлю не обійдеться…

До маяка наближалася Софія. Через фізичні навантаження шов на її плечі розійшовся, кров просочилася крізь сорочку, але дівчина не звертала уваги на ці дрібні незручності. Вона рішуче крокувала на допомогу Хранителям і зупинилася лише на мить, коли помітила незвичайний прилив. Море підібралося до споруди і вже майже дотягнулося до дверей. Зі сторони виглядало так, наче воно хотіло зайти у сам маяк. При цьому берегова лінія зовсім не змінилася, вода була тільки в епіцентрі сварки.

Софія, не знімаючи взуття, ступила у воду і підійшла до Айка. Той шарпався з паном Далем, розмахуючи навсібіч своєю зброєю.

- Зупиніться, поки ніхто не постраждав! - закричала вона. 

Айк перемкнув увагу на дівчину, а Хранителі скористались моментом та відібрали в нього рушницю. Палаючий від злості, юнак одним стрибком подолав дистанцію до Софії.

- Не втручайся, Ру! Я роблю це заради твого ж блага.

Він різко розвернув молоду Хранительку та штовхнув у спину, спонукаючи покинути місце сутички. Софія не втрималася на ногах і полетіла в воду, яка вже діставала по пояс. Вируюча рідина залила їй очі, потрапила в рота й потекла у легені. Краплини крові з руки повільно торкнулися моря...

Вода сказилася. Вона зашипіла, набула темного відтінку, а на поверхню почали виринати тисячі бульбашок. Софія відчула, що її тіло пронизує лютий холод. Він ширився по шкірі, проникав у вени та наближався до самого серця. Кожен її нерв нив від шаленої напруги, а голова паморочилась на межі непритомності. Дівчина хапалася за краєчок своєї свідомості. Вона мала піднятися, бо в іншому випадку просто захлинеться. Перед очима спалахнуло світло, схоже на те, що подають з маяка, тільки в сотні разів яскравіше. А потім все стихло. 

Айк перелякався, помітивши, що через нього Софія впала. Він забув про демонів та поспішив допомогти, поки хтось ненароком не наступив на неї. Простягнув руку, але у цей момент Ру сама виринула з води. Вона підняла голову, розправила спину й обернулася. На хлопця з-під лоба дивилася пара яскраво-синіх очей, страшних, потойбічних і ворожих. 

- Ти теж! - заволав Айк, задкуючи. - Ти така ж!