Глава 8

Люди збивалися у зграйки та перешіптувалися дорогою до головної площі у Затоці. Плітки заполонили вузькі вулички, просочилися в каміння та стікали по водостоках. Кожен, хто мав хоч краплину уяви, вважав за потрібне пригадати випадок зі свого життя у якому, міг зустріти водяного демона. Найбільше ця тема припала до душі рибалкам. За пару келихів безкоштовного пива, ті могли наплести таких історій, що кров холола у жилах. Що вечора у міських тавернах збирався аншлаг, аби послухати чергову страшилку.

- Як ти ставишся до цього? - запитала Сані.

- Повна маячня, - впевнено покачала головою Софія. - Демонів не існує.

- Я теж так думаю, тільки мене не полишає дивне відчуття… Наче упускаю щось важливе.

- Важко залишатися нормальною, коли доводиться жити у божевільні...

Дівчата влаштувалися на сходах біля мерії. Сані з цікавістю спостерігала за тим, як голова міста налаштовує мікрофон перед промовою. Софія ж заздалегідь знала, що саме він говоритиме. Хранителі майже усю ніч писали текст виступу і прийшли послухати його тільки заради того, аби побачити реакцію натовпу. 

- Доброго дня, шановне панство! - почав мер. - Мені дуже прикро визнавати той факт, що містом ширяться чутки без логічного підґрунтя. Згідно з чинним законодавством, преса має право друкувати все, що заманеться. Проте, свобода слова базується на принципах відповідальності людей за ту інформацію, яку вони несуть у маси. Я завжди пишався своїми земляками, але тепер вимушений просити вас бути більш вибагливими до їжі, яку ви згодовуєте своєму мозку.

Натовп заметушився. Люди сподівалися, що мер розповість їм про методи боротьби з нечистю, а не заперечуватиме її наявність.

- То ви не вірите у морське чудовисько? - вигукнув один з чоловіків.

- Я вірю лише у те, що бачив на власні очі. Чого і вам бажаю…

- Але ж Бога ви теж не бачили, пане мер!

Здійнялася хвиля схвального гомону. Сміливець, що наважився заперечити голові, вмить став місцевим героєм. Люди згуртувалися навколо нього, готові боронити свої переконання до останнього. 

Софія зітхнула, почувши довгу тираду бабці коло себе. Та нарікала на бездіяльність влади у похмурі часи й радила дівчатам частіше навідуватись до церкви. Хранителі передбачили, що віра у надприродне буде значно привабливішою, ніж заклик до раціоналізму, тому заздалегідь підготували план “Б”. Мер випив склянку води, узяв теку з паперами та продовжив:

- Усі ми втомилися. Карантин, безробіття, мор риби… Останнім часом Затока взялась випробовувати нас на міцність. Впевнений, якби ви почули казочку про злого духа ще пів року тому, то не звернули б на неї уваги. Тепер же вона засіла у головах, бо ви втратили здатність опиратися. Я розумію, що нам не вистачає приємних вражень, тому запланував масштабний подарунок до дня міста. Наступного тижня у Затоку приїздить ярмарок. З крамницями, атракціонами й забавами на будь-який смак та гаманець. Нехай свято допоможе позбутися смутку. Видихніть, розслабтесь, і самі не помітите, як думки про демона зникнуть.

Ця новина змусила слухачів розділитися на два табори. Одні сперечалися про доречність свята, інші відразу почали планувати свій вікенд. За кілька хвилин розмова про небезпеку вдало трансформувалася в обговорення майбутнього ярмарку.

Софія посміхнулася, помітивши, що Хранителям таки вдалося зрушити з мертвої точки. Додому вона повернулася з відчуттям маленької, але перемоги. Дівчина забігла до хати, поспішаючи поділитися новиною з мамою. Лія Ру не пішла на збори через погане самопочуття. Вона вже кілька днів виглядала спустошеною та не могла позбутися поганого настрою.

- Мамо, у нас вийшло! - вигукнула Соф. - Тепер залишилося, аби ярмарок дійсно відбувся, бо такого обману мерові точно не пробачать. Мамо?

Дівчина пройшлася порожньою вітальнею, зазирнула на кухню та піднялася на другий поверх. Вона постукала у двері батьківської спальні, потім обережно відчинила їх. 

Лія сиділа на своєму ліжку й крадькома витирала сльози хустинкою. Вона м’яла у руках пожовклий мотузок, а побачивши Софію, вмить заховала його під матрац. 

- Щось сталося? - запитала Ру. Дівчина завмерла у дверному отворі, боячись зайти у кімнату. - З татом біда?

- О ні… - Лія лагідно посміхнулася. - Все добре, моя мила. Проходь, нам вже давно треба поговорити відверто.

Софія подумки почала гортати записник з переліком дурниць, за які могла б отримати наганяй. Дійшла до пункту нічних зустрічей з Ремом і їй стало недобре. 

- Може зробити тобі чаю? - запропонувала вона. - З ромашкою… 

- Не треба.

- Гаразд...

Ру вмостилася на м’який пуф навпроти мами, смиренно склала руки на коліна, стала чекати. Лії знадобилося ще трохи часу, аби набратися сміливості:

- Ти знаєш не всю правду про русалок. Останні два роки ми з татом постійно сварилися щодо того, чи варто взагалі долучати тебе до Ради, - промовила Лія, відсторонено дивлячись повз доньку. - Я свято вірила, що нам вдасться і надалі приховувати своє подвійне життя, а Кован мислив у протилежному напрямку. Він наполягав не позбавляти тебе прав. Дати вибір, і лише потім діяти далі. 

- Але чому? - здивувалася Софія. - Невже ти вважаєш, що я недостатньо надійна...