7.1

Спочатку хранителі поставилися до статті з гумором. Лише одиниці припускали, що вона  може когось зачепити.

- Наприкінці березня, - згадала дружина мера, - там надрукували об’ємний опус на тему бджіл-убивць. І що? Це лише підвищило ринкову ціну меду.

Та чи то бджоли здалися недостатньо небезпечними, чи то людська сутність більше тяжіє до надприродного. Хай там як, а зернятко, вкинуте у голови містян, дуже швидко пустило пагони. Морським демонам стали приписувати усі смерті, що сталися у Затоці. Навіть восьмидесятисемирічний пан Отто, за словами пліткарів, отримав сердечний приступ через те, що побачив таємничі сині очі.

Люди стали триматися купи. На вікна почали вішати залізні ґрати, а священник вирішив рятувати свою паству, посвятивши воду в морі. Айк зібрав навколо себе з десяток шукачів пригод. Вони встановили ліхтарі і армійські намети на пляжі. Спостерігали за водою та хапалися за сіті, щойно якась необережна риба вистрибувала на поверхню.

Доглядач маяка посилав русалкам попереджувальний сигнал. Вони мали знаходитися під водою, поки запал містян не згасне. Софія звинувачувала у всьому, що коїлося у Затоці, тільки себе. Якби вона сиділа вдома замість того, щоб гуляти з Ремом, то все було б спокійно.

Провести переговори з підводним народом вирішили далеко у морі. Не усі Хранителі погодилися запливати на територію русалок, тому на корабель Араса ступили лише Ру, пан Даль і сам моряк. Судно "Вікторія" розсікало плесо та неслося за обрій. Софія вперше запливла так далеко від берега. Вона підставила долоню на зустріч крапелькам води і посміхнулася, коли ті полоскотали її шкіру. Дівчина озирнулася, навколо була лише синява. Здавалося, море заполонило увесь світ, не мало кінця і краю, але це не лякало Хранительку. Навпаки, у її душі зароджувалося відчуття спокою та затишку. Вона набрала повітря у легені й затамувала подих, насолоджуючись звуками води. У той момент Софія могла заприсягтися, що хвилі перешіптувалися між собою. Вони намагалися обігнати корабель, щоб попередити русалок про візит гостей.

Арас дав команду скинути якір, разом із ним опустили й спеціальні сходи, якими мали піднятися русалки. Хранителі зібралися на носу корабля та стали чекати. Софія уважно вдивлялася у воду, від чого у неї почало паморочитися у голові. Передчуття можливої зустрічі з Ремом відбивалося легким тремтінням у кінчиках пальців. Вона насилу зізналася самій собі, що встигла скучити за ним.

Першою показалася Моана. Дельфін вистрибнув з води та, зробивши сальто у повітрі, знову пірнув. За ним вийшли шаман, хлопець з першої Ради Софії, ім’я якого вона досі не знала, та її друг.

- Привіт, Софіє, - Рем виглядав трохи похмурим. Він став позаду шамана та зосередився на промові Кована.

- Ми не знаємо, що саме передувало цим подіям, але у Затоці почалося справжнє полювання на вас. Люди наче з глузду з’їхали… Узбережжя від маяка і до кажанячої скелі патрулюється. У них сіті, рушниці та ножі. Ми вважаємо, що найрозумнішим буде перечекати цей період, звівши контакти до мінімуму.

- Дякую, що попередили, - кивнув шаман. - У морі теж неспокійно. Русалками шириться невідома донині хвороба. Батько моря теж слабкий і не відомо, чи зможе він її побороти. 

- Що за хвороба? - поцікавився пан Арас. Він за звичкою набив тютюну в люльку та не підпалив її тільки тому, що спіймав на собі сердитий погляд Лії.

- Щось ніби висмоктує з нас сили. Здоровий сьогодні - на межі смерті завтра… Я працюю над тим, аби дослідити старовинні джерела. Можливо, попередні шамани залишили якісь підказки.

- Моя сестра теж захворіла, - почувся голос Рема.

Софія, забувши про правила спілкування на Раді, втрутилася у бесіду:

- Ми можемо чимось допомогти? - запитала вона. - Серед Хранителів є лікар...

Шаман прискіпливо оглянув її з голови до п’ят.

- Ми ще не настільки безсиллі, аби звертатися до людських лікарів.

- Краще займіться своїм народом, - додав незнайомий русалка. 

- Безумовно, - погодився пан Даль. - Голова міста вже запланував виступ із проханням закінчити цей фарс.

- Тільки б він дав результати! - рявкнув старий моряк. - Містяни вже давно не прислухаються до його порад

- Сподіваюся, що дуже скоро наше життя повернеться у звичне русло, - зітхнув Кован. - А до того часу будьмо максимально обережними.

Рем крадькома подивився на Софію. 

- Не сумуй, Ру, - прозвучало у її голові, - це не назавжди.

Лія спостерігала за донькою впродовж переговорів. Її здогадки підтверджувалися, а від цього серце стискалося під важким тягарем печалі. Жінка розуміла, що прийшла пора розкрити всі карти, розповісти Софії про своє минуле й наслідки, які спіткатимуть її, якщо донька вирішить повторити помилку матері.