Глава 7

Друзі, не забувайте додавати книгу в бібліотеку. Так вона не загубиться і читання стане значно комфортнішим))

Також буду вдячна, якщо ви підпишетеся на сторінку автора ❤️

Айк, разом зі своїми найкращими друзями - Торпом та Вістом, штовхали один одного ліктями, бо не могли поділити бінокль. Кожен з хлопців хотів на власні очі побачити таємничого демона. Айк вирішив, що найкращий спосіб довести його існування - влаштувати засідку коло дому Софії. Близько тижня їхнє чергування не приносило результатів. Торп вже почав насміхатися над другом, зводячи усі його розповіді до білої гарячки в дуеті з чудовою фантазією. Айк вже й сам став сумніватися, чи не привиділися йому ті жахливі очі, що світилися у темряві. 

Понад три години вони сиділи під гіллям дикої маслини. Їжа закінчилася, теми для розмов - також. Хлопці з останніх сил боролися з бажанням заснути прямо на вогкій траві, аж раптом Айк помітив Ру на березі моря. Вона розважалася з тією істотою, плескаючись у воді. 

- В мене складається враження, - зітхнув Торп, - що ми просто шпигуємо за твоєю дівкою. Ніяк вона тобі спокою не дасть… 

Айк заліпив другу смачного копняка.

- Заціпся, дурню! Я тобі клянуся, поряд з нею не людина.

Віст пошепки вилаявся, вдивляючись у далечінь.

- Софія пішла, а хлопець хоче втопитися!

Айк забрав у нього бінокль та, припавши до землі, затамував подих.

- Подивіться самі! 

Хлопці, ледве дихаючи від переляку, спостерігали за тим, як Рем спокійно заходить на глибину, поки хвилі не накрили його з головою.

- Може, воно живе у воді? - припустив Віст. Він більше не жартував. Притискаючись спиною до дерева,  дістав записник і почав щось швидко занотовувати. 

- Не дізнаємося, поки не впіймаємо, - з азартом додав Торп. - Якщо у нашому місті живуть демони, нехай і морські, ми повинні розповісти про це мешканцям. Не відомо, хто стане його наступною жертвою! 

- Спіймаємо, а потім покажемо іншим, щоб знали з чим мають справу…

- Треба скласти план, - Айк з готовністю кивнув. -  У ньому вирували жага помсти, ревнощі до Софії та бажання довести свій героїзм іншим.

_____

Тим часом Ру поспішала слідом за паном Арасом. 

- Я нічого не скажу твоїм батькам, якщо ти пообіцяєш  більше ніколи не шукати пригод на свою голову, - буркотів той. - Дружба з русалками до добра не доведе. А тим паче, між чоловіком та жінкою…

- Ми просто розмовляли, - намагалася виправдати себе Софія. 

- І я сподіваюся, що ви встигли наговоритися. Раду Хранителів заснували не просто так, дівчинко. Усі питання з русалками треба вирішувати колективно. Ніяких особистих контактів. Невже Лія тобі не розповідала?

- Про що?

Арас прокашлявся. Він зняв чоботи, висипав з них пісок, а потім одягнув назад - удавав, що зайнятий, аби викроїти собі трохи часу.

- Про наслідки… Це не моя справа, я не хочу і не маю права втручатися. Прийде час, тоді ти сама дізнаєшся.

Моряк переконався, що Софія дісталася дому, й пішов. Дівчина, занурена у свої думки, переодягнулася у сухе, витерла волосся рушником та залізла у ліжко. Ру не полишало відчуття, що Хранителі, з батьками у тому числі, вважають її дитиною і тримають осторонь від серйозних таємниць. Вона закрила очі й повільно поринула у сон. Бідолашна навіть не здогадувалась, що зовсім скоро звичне життя у Затоці сколихнеться.

Зміни прийшли у понеділок, разом із вранішньою газетою. Кован, звівши брови докупи, пройшовся очима по заголовку.

- Що там? - спитала його дружина, заглядаючи через плече.

Софія допила каву й підсунула свій стілець ближче до тата.

- “Що приховує море? Демони у Затоці”, - прочитав пан Ру вголос. - Тут йдеться про… Про те, що якась зловісна істота, схожа на людину, виходить з моря та нападає на мешканців міста. Чорт забирай!

- Хто автор статті? - Лія так сильно натиснула на ніж для масла, що той залишив подряпину на тарілці.

- Анонім.

- Але ж, ніхто не повірить у ці нісенітниці, - відмахнулася Софія. - Морські демони… Маячня якась. 

- Воно, може, й так, - Кован замислено постукав пальцями по столу. - Тільки ми не можемо ігнорувати той факт, що хтось бачив русалку. Треба порадитися з іншими...

Софія прихопила газету з собою на роботу. Темні хмари міцно обіймали сонце й не давали йому зайти на обрій. Погода була похмурою, неочікувана прохолода змусила жителів Затоки подіставати теплі кофти та довгі штани. Охочих поласувати морозивом виявилося обмаль. Біля Софії затримувалися лише знайомі, та й ті лише шукали вільні вуха, аби обговорити гарячу новину. На силу здихавшись чергового пліткаря, дівчина сховалась за газетою та узялася перечитувати статтю.

- Шукаєш інформацію про свого дружка? - Айк діловито підійшов до ятки з морозивом.

Софія склала руки на грудях, демонструючи своє вороже ставлення до хлопця.