Глава 6

Сані перегорнула сторінку вранішньої газети. Вона провела кінчиком ручки по оголошеннях з вакансіями у Затоці й підкреслила одну з них.
- Навіть не знаю, може влаштуватися на консервний завод? Буду разом з мамою працювати..
Софія, яка з цікавістю спостерігала разючі зміни у поведінці подруги, намагалася приховувати своє здивування.
- До речі, як твоя мама? - поцікавилася вона.
- Трохи краще… Плаче тільки по ночах, а це вже великий прогрес. І знаєш, що дивно? Вона зовсім не сварилася після того, як я цей… загуляла. Навпаки, стала більше спілкуватися зі мною. Час таки лікує… - Сані відкрила холодильник та дістала саме те морозиво, що любив Ріон. - В мене зараз таке відчуття, наче з малим все нормально. Просто він тепер житиме десь далеко від нас. І йому там буде добре.
Ру подивилася в сторону моря та подумки подякувала Рему. Він витягнув Сані зі смутку, поки та з горя не наробила купу дурниць.
- Може, спитаєш щодо своєї старої роботи? - Софія кивнула на зачинену лавку поруч. - Туди так нікого й не знайшли, будемо знову разом.
- Я б залюбки… Тільки повертатися додому через міст після того, що сталося, мені трохи лячно.
Софія напружилася. До цього часу вона уникала розмов про сутичку з Айком, але коли Сані сама заговорила про напад, то вирішила перевірити, що саме та пам’ятає.
- Ти ж тоді була непритомною… - наче між іншим, промовила вона.
- Мені достатньо того, що я зараз бачу твоє плече.
- З ним все нормально, - відмахнулася Софія. - Тільки шрам залишиться.
- Сподіваюся, покидька скоро спіймають! До речі, Айк з хлопцями організували щось типу загону патрульних. Будуть шукати того, хто напав на нас. 
Ру ледь не подавилася повітрям. Айк, боячись відповідальності за нещасний випадок з Софією, згодився підігравати її брехні. Дівчина сподівалася, що він сидітиме тихенько, як мишка, та намагатиметься зайвий раз не привертати до себе уваги. Але ж ні! Рем справив на нього надто сильне враження. Тепер зрозуміло, кого насправді шукатиме його загін. Софії залишалося тільки покладатися на обережність русалки.
Суботнього вечора дівчина перебувала у піднесеному стані. Лія безрезультатно намагалася нагодувати доньку макаронами, але в тої від хвилювання зник апетит. 
- Ти нормально почуваєшся? Жару немає? - питала вона, торкаючись лоба Софії. 
- Просто трохи втомилася… Не хвилюйся.
- Ну тоді постав залишки вечері у холодильник - тато поїсть, коли прийде. 
- А де він?
- Кудись з Далем поїхав. Шукають сліди Плу… - вона сіла навпроти Софії та підперла рукою щоку. - Після того, як про розслідування нагадала Ерна, чоловіки не можуть всидіти на місці. Зі шкіри лізуть, аби їй вгодити.
Софія відчула невдоволення мами. Тільки-но та гадала про русалку, то скривилася, наче вкусила лимон.
- Чому? Тобто… Хранителі поводилися якось дивно у її присутності. Вони…
- Втрачали розум, - закінчила Лія, а потім, посміхнувшись спантеличеному обличчю доньки, пояснила: - Русалок жіночого роду називають сиренами. Ні, вони не співають, сидячи на скелях серед моря, якщо ти подумала про це. Сирени мають гіпнотичний вплив на людських чоловіків. 
- Вони… закохуються?
- Ні, це більше фізичний потяг, на рівні інстинктів. Через такий ефект підводним жінкам не дозволяють виходити з моря. Нікому, окрім Ерни. Вони з братом - діти старійшини, їх від народження готували до спілкування з людьми. Ось чому Хранителі пускали слину, коли побачили сирену. Магнетизм і влада в одному флаконі.
- А на переговори можуть приходити тільки діти старійшин?  
- Ще шаман, він завжди супроводжує послів, і самі старійшини, але таке трапляється вкрай рідко. Ті, хто спілкується з людьми, користуються пошаною серед русалок. Їхню роботу вважають дуже небезпечною.
Рем жодного разу навіть не натякнув Софії, що він така важлива персона. Якби не пояснення мами, то дівчина навіть не замислилася б про це.
- Ясно… - Софія демонстративно позіхнула. - Піду я спати.
- Я теж. Солодкий снів, доню.
Софія зачинилася у своїй спальні. Вона тихенько переодягнулася у сукню, яка приховувала бинти на плечі, перев’язала волосся синьою стрічкою в тон спідниці та сіла на край ліжка, прислуховуючись до тиші. Вона дивилася на відчинене вікно, очікуючи, що там може промайнути тінь Рема. Хвилювання наростало, вона почала кусати ніготь на правій руці, а коли зрозуміла, що робить, то подумки дала собі ляпаса. Ще жодного разу Ру не переймалася так, перед зустріччю з хлопцем, і усвідомлення цього бентежило її до глибини душі.