5.1

Нічний спокій розсікли нетверезі вигуки. Якась компанія йшла набережною, наспівуючи непристойні пісеньки, що були досить популярними серед місцевих моряків.

- Ховайся, нас не мають бачити разом! - вигукнула Софія та чкурнула у тінь найближчої альтанки. За мить Рем опинився поруч з нею.

Ру приклала палець до губ, закликаючи русалку не зчиняти шуму, а сама стала прислуховуватись до уривків реплік.

- Як же так склалося, що ти досі не бувала на моїй яхті? - говорив один з чоловіків. - Там дуже зручно, а ще є солідний бар!

- Сані залюбки виправить це упущення! - підхопив… Айк?

Софія визирнула із-за стіни. Суміш з огиди та обурення вмить затьмарила її розум. Хитаючись, від сп’яніння, по містку йшла її найкраща подруга у компанії двох чоловіків. Одного Софія не знала, а другим був ніхто інший, як її набридливий залицяльник.

- Там Сані… - Ру була шокована. Вона вперше бачила подругу у такому стані, а тим паче з Айком. Нічого доброго ця прогулянка їй не сулила, тому Софія вирішила, що повинна втрутитися.

Вона стиснула пальці у кулаки, аби виглядати більш впевнено, та вже хотіла покинути свою схованку, коли русалка схопив її за руку. Це вперше він наважився доторкнутися до людської дівчини. По тілу пройшов легкий розряд току. 

- Ти куди? - запитав Рем, користуючись тим, що Хранителька розгубилася й завмерла на місці.

- Там Сані… Вона не знає, що робить.

- Я бачив її на похороні хлопчика.

- Це його сестра. Постривай… ти був там? - Софія неабияк здивувалася.

- Звісно. Ми ж мали хоч якось проявити співчуття. Все ж таки, він загинув на нашій території...

Рем остаточно зруйнував ту думку про русалок, яку їй так завзято навіювали Хранителі. Насправді, підводний народ був справедливим та мудрим. Людям знадобиться прожити не один вік, щоб наблизитися до їхнього рівня. 

- Дякую, - тільки й змогла вимовити дівчина. - Ти, краще, йди... а мені треба забрати Сані.

Софія м’яко вивільнила руку та вийшла на дорогу. Сані була геть не при собі. Зазвичай вона вирізнялася перебірливістю щодо свого оточення, а тут дозволяла обіймати себе за талію якомусь брудному п’яниці. Поруч з ними наспівував пісні Айк. 

- Рууу… - промовив він, розпливаючись у хтивій посмішці. - Ти загубилася, кицю?

- Пішли зі мною. Я відведу тебе додому, - Софія звернулася до подруги, ігноруючи хлопця.

- Навіщо? - Сані блимнула густо нафарбованими віями. - Мені мають провести екскурсію яхтою.

- Дурна! - Софія починала злитися. - Вони хочуть скористатися твої станом.

- Моїм станом, - повторила Сані. - Я прекрасно почуваюся, Ру! Вперше за останні десять днів… Хлопці допомогли мені розвіятися, а ти хочеш усе зіпсувати.

Незнайомець смачно поцілував Сані у маківку, демонструючи згоду з її словами. Айк підійшов до Ру настільки близько, що вона відчула його терпкий подих на своїй щоці.

- Дійсно, - промовив він, безсоромно розглядаючи дівчину. - Не псуй вечір, а краще приєднуйся до нас. Ти не пожалкуєш.

- Ось, кого треба боятися, Софіє! - пролунав стурбований голос Рема. - Скажи йому відійти від тебе.

- Збільш дистанцію, Айк.

- Може, ти мала на увазі зменшити? - він провів кінчиками вологих пальців по плечу Софії, а його супутник голосно розреготався.

Дівчина скривилася від огиди. Айк перетнув межу, і вона мала покарати його за це. Софія одним різким рухом дістала ніж. Сріблясте лезо блиснуло у світлі місяці та небезпечно наблизилося до оголених грудей Айка.

- Три кроки назад! - вигукнуло дівча.

Сані злякалася. У стані сп’яніння її емоції перестрибували з однієї крайності в іншу. Вона закрила обличчя руками та розрилася. Хлопців цей жест навпаки збадьорив, вони переглянулися й обступили Софію з обох боків. Ру лише міцніше стиснула ніж, готуючись до нападу.

Русалка більше не міг ховатися. Він повільно, наче борючись із самим собою, ступив у світло ліхтаря. Його обличчя було суворим та напруженим. Від погляду віяло такою небезпекою, що, здавалося, й повітря навколо стало холодним. Софія забула про ворогів. Вона, не кліпаючи, дивилася на Рема з неприхованим захватом.

- А це ще хто? - запитав Айк, примружуючи очі? - Місцеві не влаштовують, так вирішила гуляти з приїзджим? 

- Просто йдіть звідси, - процідила Софія. Вона боялася, що Рем може викрити себе. Врешті-решт, її головний обов’язок у Затоці - зберігання таємниці про русалок.

- Чому ж? Краще познайом мене зі своїм другом... - Айк обійшов Софію і зупинився навпроти Рема. - Як тебе звати?

- Мовчи, - змололися дівчина.

- Яка неповага! - цокнув язиком Айк.

- Не бійся, - попередив Рем Софію, а потім перевів погляд на чоловіків.

Усмішка Айка зникла, а його супутник взагалі остовпенів, наче заморожений. Вони обидва схопилися за животи та завили від болю. Айк впав навколішки, його обличчя стало багряним.

- Вони не постраждають, - пояснив русалка, я лише прискорив молекули води у їхніх організмах.

- Досить! - Софія не могла дивитися на те, як два дорослі чоловіки, корчаться у судомах та заливаються слізьми. - Не треба.

Рем кивнув. Він переступив Айка та підійшов до Санні, яка перебувала на межі втрати свідомості. Вона з видом побитої собаки подивилася на Софію.

- Що коїться? Мені страшно, Ру… Я хочу додому.

Русалка сів коло неї та узяв за руку. Сані здригнулася, ошелешено подивилася на Рема, а потім закрила очі. Її тіло обм’якло. Рем поклав голову дівчини собі на коліна. Він дихав глибоко і розмірено, тримався за долоню непритомної Сані та ледь помітно розкачувався зі сторони в сторону.

Айк оклигав швидше, ніж його друг. Він підкрався до Софії і поки вона, мов заворожена, спостерігала за русалкою, вирвав з її пальців ніж. Ру встигла обернутися. Вона помітила, як важка рука з усієї сили замахується над Ремом. 

- Ні-і-і! - з її горла вирвався протяжний крик і луною рознісся по сонній Затоці. Птахи перелякано забили крильми.