Глава 5

Рем попіклувався про те, аби виглядати, як пересічний хлопець. Одяг на ньому був сухий, а волосся - старанно зачесане назад. Софія зловила себе на думці, що за своє життя могла безліч разів зустрічатися з русалками та навіть не підозрювати про це, адже їм нічого не заважало змішатися з натовпом містян.

- Якщо ти будеш сердитися, то діалогу в нас не вийде, - попередив русалка.

- Досить зчитувати мої емоції! - Софія, випадково зачепивши його плечем, поспішила відійти якомога далі у тінь.

- Я й не зчитував. Це і так видно, - він жестом запросив прогулятися порожньою набережною. - Поясню відразу щодо мору риби та зібрань.

- Так, будь ласка.

Вони піднялися на вимощений з цегли міст, що нависав над сплячим морем. Вздовз паркану тулилися одна до одної чайки. Вони невдоволено розплющили очі, щоб подивитися, хто ж посмів порушити їхній спокій. Найсміливіша з них сердито клацнула дзьобом, а потім сховала голову під крило й знову заснула.

- У морі коїться якесь божевілля. Мої знайомі хворіють, на дельфінах з’являються виразки, які ми не можемо вилікувати, з рослинністю теж біда. Плантації ламінарії поїли шкідники, а потім ще й риба почала здихати. Вам сьогодні показався лише вершечок айсберга.

Попри те, що Софія була ворожо налаштована, слова Рема прозвучали досить переконливо. У всякому випадку його розповідь здавалася більш логічною, ніж висновки Хранителів про те, що русалки просто образилися та мстяться.

- І давно це почалося?

- Ні, майже відразу після наших минулих переговорів. Народ наляканий, дехто вірить, що нас прокляли люди.

Софія виявилась занадто втомленою, для довгих прогулянок. Вона сіла на лавку та підібрала під себе ноги. Рем топтався на місці, не знаючи, куди себе прилаштувати. Врешті, він опустився на голу землю навпроти Софії. Виглядало це досить кумедно, але дівчина не подала виду. Її влаштовувало те, що у такій позиції їй було добре видно співрозмовника. До того ж, вона досі побоювалася його.

- Ви вірите у прокляття?

- Не всі, але більшість - так. У нас є шаман і його владу над народом можна порівняти хіба що з авторитетом Ойдона.

- Ойдон - ваш король? - Ру пригадала короткий екскурс від мами.

- Батько Моря, - виправив Рем.

- Мені треба було взяти з собою записника… Боюся, що я просто не здатна запам’ятати стільки нової інформації, - зізналася Софія. 

- Тоді питай найголовніше.

- Добре...Чому ти мені допомагаєш?

- Бо мені подобається розмовляти з людиною, яка знає, хто я.

- А вам взагалі можна спілкуватися з людьми?

- Небажано. Зазвичай, у них виникає забагато питань після того, як наш голос прозвучить в їхніх головах.

- Так, - засміялася Софія, - не дуже приємне відчуття… Я, наче б то, звикла, але навіть зараз почуваюся дивно. Ви хоч думки читати не вмієте?

- А є, що приховувати? - в очах русалки затанцювали блакитні вогники.

- У кожного є, - Софія подивилася на зоряне небо, намагаючись зібратися з думками. Щоб не втрачати часу, вона перейшла до головного: - Вам треба погодитись на діалог з Хранителями. А заборона, яку ти наклав… Це вдарило по багатьох сім’ям.

- То було не моє рішення, так розпорядився Ойдон. Він наказав провчити людей, якщо ті вийдуть за рамки дипломатії. Ти ж була там і сама чула, як до нас зверталися Хранителі.

- Мені здається, що вони показали шипи лише для того, аби приховати страх перед вами. 

Рем посунувся ближче до Софії. Довго вдивлявся у її обличчя, наче вивчав якогось невідомого звіра.

- Ти теж боїшся? - нарешті запитав він.

- Так.

- Навіть мене?

- Тебе трохи менше за інших…

- Але чому? В мене немає хвоста чи щупалець, руки лускою не вкриті, а на голові не ростуть роги. Чим же я такий страшний? - він підвівся на ноги та повільно схилився над Софією. - Я повів тебе далі від моря, щоб ти почувалася у безпеці, і не заперечив проти ножа, який ти прихопила з собою.

- Як ти… - прошепотіла дівчина, намагаючись боротися з його гіпнотичним поглядом, що раптово набув яскраво синього кольору.

- Помітив, коли ми підіймалися сходами.

- Я… - Софії стало соромно, вона спробувала вигадати пояснення, але не виходило. - Це…

- Нічого, я на тебе не серджуся, - він випростався та відійшов убік. - Мав би, але не виходить.