4.1

Родина Ру працювала цілий день, роблячи короткі перерви, щоб перевести дух. Риба починала тухнути, і від цього запаху Софію кілька разів ледь не знудило. На ліквідацію лиха підтяглося майже усе містечко, лише родина Сані залишилася осторонь, але їх можна було зрозуміти. Жінки збирали рибу у відра та пересипали у мішки. Чоловіки зносили їх у вантажівку й вивозили у поле, щоб потім закопати в землю. Кован Ру, разом з трьома іншими Хранителями, зайшли по пояс у воду і тягли важкий бредень, аби зібрати ту рибу, яку море не встигло викинути на берег.

Із заходом сонця Софія визнала, що почувається геть виснаженою. Ру кинули працювати одними з останніх. Вони, ледь переставляючи ноги, дісталися дому. 

- І як на це реагувати? - сказав Кован, осушивши глечик холодного лимонаду. - Русалки геть загралися. Заморити тонни риби задля того, щоб показати свою силу… Дурість якась.

- Мене більше турбує, скільки це триватиме, - додала Лія і простягнула дочці чистий рушник. - Затока на грані депресії. 

Софія до почервоніння терла мочалкою по шкірі. Здавалося, що запах протухлої риби в’ївся у її тіло. Вона тричі вимила волосся, замоталася у пухкий халат та, прихопивши пігулку від головного болю, пішла до себе у кімнату. 

Відтоді, як дівчина дізналася про існування русалок, її життя змінилося. Безтурботність зникла, а на зміну їй прийшла низка проблем. Залишалося тільки здогадуватись, які ще сюрпризи приготувала для неї доля. 

Ру запила ліки водою і вже збиралася гасити світло, як раптом сталося дещо дивне. У склянці, яку вона тримала в руках, здійнялася маленька хвилька. Софія протерла очі, їй здалося, що в неї почалися галюцинації через сонячний удар. Вона поставила воду на приліжкову тумбочку, а сама сіла навпроти неї. За мить все повернулося на свої місця, Софія з полегшенням видихнула. Проте її спокій тривав недовго. Склянка похитнулася, вода у ній почала рухатися, закручуючись у мініатюрному вирі, а потім і взагалі сказилася —  забулькотіла та полізла через край, як молоко на плиті неуважної господині.

У Софії промайнула думка, що було б логічно покликати батьків, але вона настільки захопилася видовищем, що навіть й дихати боялася, аби воно не закінчилося. Тим часом вода, втекла зі склянки і, розтягнувшись тонкою змійкою, поповзла до дівчини.

- Що за чорт? - прошепотіла Софія.

Вона простягнула тремтячу долоню, і змійка вмить забралася на неї. Ковзнула між пальців, обвила зап’ясток, та підняла голову, як справжня кобра.

- На добраніч, сонечко, - у дверному отворі показався Кован Ру. Софія здригнулася. Магія щезла і змійка, втративши форму, калюжею розлилася на підлогу. - Постарайся добряче виспатись.

Софія насилу відірвала погляд від мокрої плями та подивилася на тата. Той виглядав спокійним і сонним, а це означало, що нічого дивного він не помітив. 

- Дякую, тату, - вона поцілувала батька у щетинисту щоку, переконалася, що той пішов до себе у спальню, а потім зачинилася на замок й подивилася на підлогу. Та була абсолютно сухою.

- Я просто втрачаю розум, - заспокоїла вона себе.

- Вас, людей, так легко здивувати! - вже знайомий голос Рема прозвучав у її голові.

Софія щільніше запахнула на собі халат, озирнулася.

- Де ти? - запитала вона.

- Чекаю на тебе біля воріт. 

Ще кілька днів тому Софія побігла б на зустріч русалці, але після дня збору гнилої риби у ній зачаїлася сильна образа.

- Ми тиждень викликали вас на переговори.

- Були інші, більш важливі, справи.

- То якщо ти зараз вільний - йди до маяка, а я покличу інших Хранителів. Нам є, що обговорити.

- Ні.

Софія сумно посміхнулася. Вона розуміла, що виглядає вкрай дивно, розмовляючи з тим, кого навіть не бачить. Дівчина була у кімнаті сама, але присутність Рема відчувалася так яскраво, наче до нього можна було доторкнутися.

- Тоді забирайся у море та передай своїм родичам подяку за те, що вони підкинули нам проблем.

- Це не вони. Вийди, і я все тобі поясню. До того ж, ти казала, що маєш питання...

Софія губилася серед почуттів. Вона була злою та втомленою, знала про небезпеку зі сторони русалок, але щось таки не дозволяло їй остаточно прогнати Рема. Він здавався ключем до знань, котрі до нині були під забороною. Вона, відвернувшись до стінки, наче хтось може підглядати, переодягнулася, потім пішла до кухні, узяла там маленький ніж та сховала його за пояс - про всякий випадок.

- Тобі доведеться давати багато відповідей, - промовила вона, підходячи до дверей. - Дуже багато.