3.1

Ру залишилася сам на сам з розбурханим морем. Вітер нарешті став вщухати, він востаннє змахнув крильми та полетів спати кудись за обрій.

- Хіба батьки не вчили тебе, що гуляти вночі по безлюдних темних місцях - небезпечно? - почула Софія. Вона не відразу збагнула, що у її розум знову прокрався русалка. Його голос лунав одночасно звідусюди, збиваючи з пантелику та змушуючи серце битися швидше.

Затамувавши подих, вона обернулася та ледь не зіштовхнулася з хлопцем. У сутінках він скидався на серфера, що вирішив попрактикувати нічне катання по хвилях. Мокрі штани, розпатлане волосся, з якого маленькими струмочками стікала вода, незмінні амулети на шиї. 

Софія відскочила убік та, перечепившись через трухляву колоду, ледь не втратила рівновагу. 

- Не смій торкатися мене! - пригрозила вона, озираючись навкруги у пошуках чогось, що можна було б використати у якості зброї. 

Русалка розсміявся. Його сміх вібрацією пройшов по всьому тілу Софії, викликаючи відчуття, наче хтось знову нахабно втручається у її особистий простір. 

- Чому ти так боїшся мене? - запитав хлопець. Він по-собачому струсив воду з волосся та звеселився, коли кілька краплин потрапило на людську дівчину. - Навіть першого разу була менш переляканою.

Софія придивилася до істоти. Лише тепер вона змогла впізнати його, то був той самий русалка, який проголосив закриття морських кордонів. Гнів спалахнув у ній з такою силою, що вмить задушив страх. 

- Це ти! Ти вбив Ріона через порушення заборони? Чи такою була помста за Плу? Відповідай, або я…

- Що ти зробиш? Ти зараз біля моря, а навколо нас - ні душі. Треба бути абсолютно дурною, щоб не визнати перевагу моїх сил, - він опустився на камінь, де нещодавно сиділа Софія. - А ти не дурна, у всякому разі, мені так здалося.

Ру постійно збивало з пантелику те, що вона чула голос хлопця і при цьому він жодного разу не поворухнув губами.

- Просто скажи правду!

- Хлопчика знайшли на дні, потім віддали Арасу. Ми могли б залишити його там у якості вечері для риб, але підняли. І за це така дяка? 

Софія зціпила зуби, щоб знову не заплакати. А русалка тим часом продовжував:

- Ти можеш не вірити мені, якщо від цього стане легше. Проте суть не змінить. Хлопчик впав за борт та захлинувся. 

Дівчина не знала у що вірити. Їй хотілося знайти винного, того, кому можна було б помститися за Ріона. Русалок, людей, море… хоч когось.

- Чого ти прийшов? - вже стриманіше запитала вона? 

- Переконатися, що ти повернешся додому цілою і неушкодженою.

Софія здивовано округлила очі.

- З якого це дива мені приділяють стільки уваги?

- Ти цікава.

— Смішно чути таке про себе від представника надприродного.

- В мене, взагалі-то, ім’я є… - русалка ображено насупився.

- Яке? - Софія нарешті зацікавилася діалогом. У всякому разі, їй випала нагода почерпнути більше інформації про підводний народ. А ще відволіктися від свого горя.

- Рем.

- А прізвище чи по батькові у вас бувають?

- Ні. Просто в нас не буває двох однакових імен. Потреба у прізвищі відпадає.

- Це так дивно… Ви знаєте про людей все, а ми про вас - практично нічого. 

- Ти можеш питати у мене все, що тебе цікавить, - Рем дружньо схилив голову набік.

- В мене сотні питань, - зізналася Софія.

- І на кожне я можу дати відповідь, тільки наступного разу… Зараз тобі пора додому, - він звівся на ноги та вказав у сторону будинку Ру. - Ходімо. Не хвилюйся, я дотримуватимусь достатньої дистанції між нами, щоб ти не померла від страху.

Рем пішов по берегу, розсікаючи воду босими ногами. Софія поспішила слідом, але ступала по сухому піску. Кожен тримався своєї стихії.

- А серед вас є ті, хто розмовляє з людьми звичайною мовою? -  дівчина запитала перше, що спало на думку. -  Я маю на увазі, без втручання у мозок…

- Цьому можна навчитися, але таке вміння мало кому потрібне. Плу добре розмовляв людською мовою, бо його постійно тягнуло на берег.

- Мені шкода, що з ним таке сталося, - додала Софія.

Вони підійшли до хвіртки. Світло у будинку не горіло, а це означало, що батьки мирно спали, не підозрюючи про нічну прогулянку доньки.

- Ти не можеш сумувати за тим, кого навіть не знала, - русалка зупинився за кілька кроків від Софії. - Але твоє серце сповнене печалі. Це через ту дитину? Вона була дорога тобі?

- Так, дуже.

- Дозволь допомогти, - він простягнув руку, долонею догори, а потім, помітивши спантеличений погляд Софії, пояснив: - Ми можемо впливати на воду, а людина на сімдесят відсотків складається із неї. Через тілесний контакт між нами утвориться зв’язок, і я зможу вгамувати біль, що руйнує тебе зсередини.

Софія втомилася дивуватись. Вона лише в черговий раз переконалася у тому, що над русалками природа попрацювала значно краще, ніж над людьми. Впливати на емоції і почуття, спілкуватися на ментальному рівні, дихати на суші та під водою. Які ще відкриття чекали на неї?