2.2

Софія подивилась на горизонт, намагаючись розгледіти там обриси “Вікторії”. Корабля не було видно, лише сонце болісно засліпило очі. Тривога наростала. Дівчина переймалася за долю моряків і не знаходила собі місця. Ледве дочекалася обідньої перерви, щоб поділитися своїми переживаннями з татом. Той терпляче вислухав її, поблажливо посміхнувся та заспокоїв:

- Арас займається риболовлею довше, ніж ти живеш на світі. У нього свої домовленості з русалками... Впевнений, екіпажу “Вікторії” нічого не загрожує. Ти дарма краєш собі серце.

Ці слова трохи загасили вогонь паніки у Софії. Повернувшись на роботу, вона, навіть, змогла потеревенити з Сані на зовсім безглузді дівчачі теми. Врешті-решт, молода Ру ще не розібралася у всіх тонкощах дипломатії з підводним народом, тому вирішила довіритися переконливим аргументам батька.

До ятки з морозивом підійшов юнак на ім’я Айк. Він був на три роки старшим за Софію та колись навчався у її школі.

- Привіт, красуне, - він поклав руки на вітрину, демонструючи шрами від боротьби з морським левом.
Сані закотила очі. Вона на дух не переносила Айка, вважаючи його розумові здібності трохи нищими, ніж у слимака. Софія повністю розділяла погляди подруги, тому теж не зраділа черговій зустрічі з хлопцем.

- Чого тобі треба? - запитала вона.

- Та ось, проходив повз… А тут почув твій голос, й не зміг оминути. Знаєш, щось в тобі манить мене, як магнітом. Напевно, цим ти і відрізняєшся від інших дівчат у Затоці.

- А ти багато дівчат знаєш? - запитала Сані, ляснувши його по руці. - Все скло залапав.

- Достатньо для того, щоб вважатися одним з найбажаніших коханців , - Айк з гордістю розправив плечі.

Затока - маленьке містечко. Через віддаленість від залізничної дороги, там бувало вкрай мало туристів. Усі жителі знали один одного, а молодь можна було перерахувати на пальцях. Не дивно, що Айку не давала спокою дівчина, яка з кожним роком ставала все більш привабливою. 

За останню весну Софія змінилася кардинально. Її фігура набула жіночних обрисів, блискуче волосся, яке раніше старанно запліталося у коси, частіше стало  вільно спадати на плечі, підкреслюючи витончені ключиці. Дівчина вже втратила дитячу безпосередність в очах. Тепер з-під густих, обпалених сонцем, вій вона дивилася на світ сповненими рішучості смарагдами. Дівчина не страждала від скромності та прекрасно знала, що варто їй лише захотіти - перед домом вистроїться черга з охочих запропонувати руку і серце. Ось тільки це поки не входило у її плани.

- Морозиво купуватимеш? Чи просто ляси точити надумав? - Софія, хоч і не любила Айка, але збільшити виторг його коштом не відмовилась би.

- Тільки, якщо воно таке ж солодке, як і ти.

Софія нахилилася до подруги та прошепотіла їй на вухо:

- Ще одне його слово, і мене знудить.

- Аналогічно.

Дівчина тільки-но збиралася відкрити рота, щоб дати Айку гідну відповідь, як узбережжя заполонив жіночий крик. Якась незнайома пані бігла прямо на них та голосила, заливаючись слізьми.

- Саня! Санечка!!! - вигукувала вона. - Бідолашна дівчинко! Саню, скоріше!!!

Незнайомка ледь не впала за кілька кроків від дівчат. На щастя Айк встиг підхопити її під руки.

 Сані зблідла, вона підійшла до жінки, схилилася над нею.

- Ви до мене? Що сталося?

- У порт… - захлинаючись слізьми, видушила вона. - Йди у порт.

Страх з новою силою повернувся до Софії. Вона схопила спантеличену подругу за лікоть й чимдуж побігла туди, де швартувалися риболовецькі судна. Всю дорогу Ру подумки молилася, щоб з рідними Сані нічого не сталося. Та чим ближчим ставав порт, тим менше надії у неї залишалося.
Біля пристані зібрався натовп людей. Вони стояли мовчки, опустивши голови та знявши капелюхи. Лише кілька жінок заходилися гірким плачем. Дівчата розштовхали перехожих, щоб дістатися епіцентру подій.

Оточена співчуваючими, на землі сиділа мама Сані. Її тіло здригалося у беззвучній істериці. Поряд, розхитуючись зі сторони в сторону, закривав обличчя руками і її чоловік.

- Мамо… - промовила Саня, але жінка її не почула.

Тоді дівчина підійшла ближче, опустила погляд вниз, а потім закричала. В обіймах матері спав вічним сном маленький Ріон. Його мертве тільце було мокрим від води та маминих сліз, а кучеряве волосся вкрилося тисячами кристаликів солі. Саня впала на коліна біля брата, вона обережно взяла його за руку та приклала її до серця.

Від побаченого Софія ледь не втратила свідомість. Здавалося, вона фізично відчувала, як від її душі відірвали шматок. Вона не знала, що робити. Голова пішла обертом, до горлянки підкралася нудота. Дівчина задки, не відриваючи погляду від Ріона, відійшла у натовп. Відчуваючи нестачу кисню, схопилася руками за огорожу, стала хапати ротом повітря.

- Йди за мною, - за спиною пролунав мамин голос.

Софія, без зайвих питань пішла слідом. Їй було настільки боляче, що все окрім смерті хлопчика стало байдужим. Лія зупинилася перед “Вікторією” та вказала пальцем на чоловіків, що емоційно перемовлялися поряд. Софія змогла впізнати двох русалок і пана Араса.

- Боюся, сьогоднішні події притягнуть нові неприємності, - сказала Лія, обіймаючи доньку за плечі. - Я просто хотіла показати тобі, наскільки небезпечним може бути підводний народ. Ти мала на власні очі переконатися, що без них тут не обійшлося.