1.1

У кімнаті здійнялася хвиля протестів. Намагаючись перекричати натовп, почав говорити мер міста:

- Ви не можете ставити такі умови! Вся економіка Затоки тримається на консервному заводі. Що я маю казати людям?

- Вам просто доведеться в черговий раз збрехати. Впораєтесь.

Софія ледь стримала сміх. Хто-хто, а голова міста дійсно був знатним байкарем. Зрештою, як і належить типовому політику.

- Дідькові водяники! - вигукнув хтось, здіймаючи шквал схвальних оплесків.

Русалки переглянулися. Вони, певно, не очікували такої агресії зі сторони людей. Молодики відійшли до стіни та почали невербальні переговори між собою, дізнатися зміст яких не міг ніхто з присутніх. Лише емоційне жестикулювання підказувало, що їх розмова переросла у суперечку. Люди ж були об’єднані спільними протестами. Всі успішно забули про смерть русалки, їх більше турбувала щойно озвучена заборона.

Софія спостерігала за цим дійством з широко розплющеними очима. Вона не могла повірити у цинічність Хранителів, а ще більше її обурювало те, що й батьки підтримували загальний настрій. Дівчина міцно вчепилася пальцями у край столу, набрала повітря у легені та піднялася на ноги.

- На мою думку… - почала вона, але її слова поглинув шум. - Перепрошую! Можна хвилину уваги?!

Люди затихли. Лія смикнула доньку за рукав, намагаючись змусити її повернутися на місце, але марно. Найкращий спосіб спонукати Софію до дії - заборонити їй це робити.

- Добре, - продовжила дівчина, відчуваючи на собі десяток прискіпливих поглядів. - Я вважаю, що рус… тобто цей… 

— Софіє! — прогарчав батько, червоніючи. 

— Я просто хотіла сказати… Підводний народ висуває доволі справедливі умови. Ми повинні, як мінімум, спробувати знайти винного.

- Дякую, леді, - пролунало у її голові.

-А, скажи-но нам, дівчинко, хто давав тобі право голосу? - рявкнув старий моряк, за що отримав погрозливий погляд від Лії Ру.

- Воно надано мені з народження, як і членство у Раді Хранителів.

- Ще молоко на губах…

- Закрий рота, Арасе, - зашипіла Лія, захищаючи своє дитя. - Вона може говорити, що думає. Навіть, якщо ми не згодні з її позицією… Софіє, ти вже привернула достатньо уваги до себе. Не хочеш охолонути?

- Але, мамо!

Русалки не відривали погляду від дівчини. Навіть той, хто ще кілька хвилин тому сміявся над нею, схвально кивнув та промовив:

- Важко плисти проти течії, коли ти маленька рибка?

Сусіди по столу продовжили гомоніти, тому Софія зробила висновок, що цю репліку почула тільки вона. Голова Хранителів призвав до тиші. Він також піднявся зі стільця, аби його було краще видно, та проголосив висновок:

- Ми вважаємо, що ваша заборона - це крайня міра. Вона застосована з метою підкреслити вашу перевагу над людьми. Але так не буде. Навіть зараз нам варто зачинити маяк на три години і ви, найсміливіші посланці свого народу, почнете висихати, як сардини на сонці. У воді - ви сила, та на суші правила диктують люди. Я пропоную розійтися, поки мир між нами не похитнувся. 

- Мир між нами вже давно доволі хиткий… Не бачимо сенсу у подальших перемовинах, - відповіли русалки. - Час закривати зібрання.

- Повертайтеся на своє дно! - пискнула якась жінка.

Софія навіть уявити не могла, що її знайомство з чарівними істотами супроводжуватиметься цілковитим розчаруванням у людях. Їй було огидно знаходитися у цьому маяку, повному зарозумілих нахаб. Дівчина, стиснула плече мами у знак вибачення, а потім наважилася на нову зухвалість:

- Мені соромно, що саме ці п’ять сімей створюють репутацію нашого народу. Моя перша участь у раді Хранителів, можливо, стане останньою.

Вона гучно відсунула стілець та пішла до дверей. Чоловіки лише розсміялися, присвистуючи їй услід. 

Софія скинула взуття, пройшлася берегом та занурила ноги у прохолодну воду. Попереду на неї очікувала дуже неприємна бесіда з батьками, але то пусте. Вона знала, що з часом ті заспокояться й припинять сваритися. Якби ж вона тоді промовчала, то стала б зневажати сама себе, а це в сотні разів страшніше.

Дівчина полоскотала пальцями хвильку, і та вкрилася густою піною. Море завжди умиротворювало Софію, воно вміло приспати її страхи та навіювало затишок. 

З маяка почали виходити люди, маленькими групками розбрідалися у різні сторони. Софія помітила, як її батьки пішли у напрямку дому. Мабуть, вирішили, що донька вже повернулася у свою кімнату. Дівчина схопила босоніжки та поспішила навздогін, аж раптом помітила чотири широкоплечі фігури, що насувалися прямо на неї.

Вона завмерла, вагаючись чи треба триматися осторонь русалок. А тим часом, вони підійшли настільки близько, що й у темряві можна було розрізнити їхні обличчя. Софія інстинктивно зробила крок назад. Така реакція дуже повеселила істот. Ті обмінялися поглядами, а потім один за одним зайшли у воду. Море забулькотіло, заграло сріблом та, здійнявши високу хвилю, обійняло хлопців.

- Тримайся якомога далі від води, Софіє… - ледь чутно прошепотів той, кого море сховало останнім.