Линяла модниця в Парижі

Після всіх наших поневірянь нічними поїздами з сидячими місцями, електричками та автобусами літак здався раєм, я навіть не встигла додивитися фільм зі смартфона. Перший, до речі, з 24 лютого. І тільки тому, що в літаку немає інтернету. З аеропорту до центру ми дісталися автобусним трансфером, потім нам потрібно було їхати на метро з пересадками, але ми не зорієнтувалися, а працівники метрополітену не знали англійську, та й час втрачати не хотілося, і ми сіли на таксі - гуляти, так гуляти! Живемо один раз, а ця поїздка - взагалі результат щасливого збігу нехай і нещасливих подій. Так ну їх, ці €24! Bonjour, Paris! 

Дорогою до орендованої квартири ми звернули на площу Шарля де Голля і побачили Тріумфальну арку. Я зітхнула від захвату, настільки вона велична і справді тріумфальна! Всю дорогу я з відкритим ротом розглядала місто в архітектурному стилі епохи Наполеона, а Аріна все голосила:

- Красиво, звичайно, але Одеса нічим не гірша. Вони з Парижем навіть чимось схожі, - про Відень вона говорила те ж саме. - Нє-є, ну точно Одеса! О-о-о, ма-а-а-а-ма, дивись, в Одесі Ейфелеву вежу побудували!

Зустрівшись на квартирі зі Світланою та її сином, ми кинули рюкзаки, швидко випили вина з товстостінних склянок для соку - "За зустріч, дай Бог, не останню" - і веселенькими випурхнули на прогулянку.

Куди поїхати в Парижі насамперед, особливо якщо ти там перший раз? Ну звісно ж! Я дивилася на Ейфелеву вежу знизу-вгору, кліпаючи очима і приспустивши нижню щелепу. Якщо бажання, загадане на Новий рік "подивитися нову країну і жити там з вікнами в підлогу" я загадала усвідомлено (воно збулося, нехай і в збоченій формі), то про Париж я ніколи навіть не мріяла, не знаю чому. Напевно, просто не вірила в наше знайомство. Ми сіли на підсохлий і витоптаний газон у парку (сама здивувалася), Світлана за традицією дістала вино з термоса, стаканчики цього разу були паперовими. Ми дуріли, фотографуючи себе з різних ракурсів, у кожному з яких була головна французька красуня. Я сиділа на траві, дивилася на всі боки, куди тільки поверталася голова, і не могла повірити в те, що відбувається. Ця реальність була по-справжньому казковою.

На самий верх вежі підніматися не стали. Цей пункт, як і прогулянку на гондолі Венецією, ми зі Світланою вирішили залишити для поїздки з чоловіками. Пішки піднялися на другий оглядовий майданчик - так дешевше, ніж ліфтом, і з усіх чотирьох боків дивилися на Париж, відновлюючи дихання після 674 сходинок - це 3,5 Потьомкінських сходів або три дев'ятиповерхові будинки. Я вдивлялася в деталі вежі: звичайне залізо, а який вигляд має цілком і на відстані! Світлана оплатила екскурсійний застосунок у смартфоні, ми почали слухати подкаст ще в парку, сидячи на газоні, і звідти дізналися багато цікавого, наприклад, що колір вежі запатентований - ніхто і ніде не може його використовувати.

Мало хто знає, що символ Парижа забарвлюється в три різні відтінки бронзового: від темного на першому рівні до світлішого на третьому. Це робиться для того, щоб вежа мала гармонійний вигляд на тлі неба. Родзинкою є й те, що колір її змінюється залежно від часу доби та погодних умов: від п'ятдесяти відтінків сірого до ледь не червоного, коли вона в променях заходу сонця. Ну а нічна вежа, що мерехтить вогнями, - і зовсім грандіозне видовище, від якого неможливо відірвати погляд.

Після у нас у планах була прогулянка на катері по Сені, але через величезну чергу ми на неї не потрапили. Серпень - сезон відпусток, а Париж - найвідвідуваніше туристами місто у світі. Цього ми не врахували.

Ми посиділи біля фонтану, потім в обіймах вечірнього Парижа прогулялися набережною. У нас уже було достатньо фото, але хіба їх може бути багато в такому місці? Тим паче ось він, новий ракурс! Щоб на фото біля фонтану на площі Трокадеро вежа була за тобою чітко по центру, потрібно встати посередині проїжджої частини дороги на розділову смугу. Звісно, не можна! Але яке може бути не можна, коли ти в Парижі, перед тобою як на долоні Ейфелева вежа і тобі потрібно зробити фоточку? Зробили, і не одну. Тікали під виття поліцейської сирени разом із десятками таких же голодних на фотки туристів. Ми помітили посмішки на обличчях поліцейських, вони явно отримували задоволення від картини, коли туристи розбігаються від них, як таргани на світлі.

Втомлені, але окрилені, ми повернулися у квартиру. Повечеряли готовими салатами з відділу кулінарії найближчого магазину і лягли спати. Наступного дня у нас було заплановано відвідування Діснейленду, квитки ми купили онлайн заздалегідь. У цій поїздці саме він був головною метою. Так, у Парижі головною метою був не Лувр, не Версаль, не "Мулен Руж" і не Монмартр, а Діснейленд. Таке буває, коли подорожуєш із дітьми.

Діснейленд залишив у мене дуже двояке враження. Почну з хорошого.

Ми були в Disneyland Park, а є ще один - Walt Disney Studios Park. Це два парки атракціонів у різних діснеївських локаціях, розрахованих на різні вікові категорії.

Прямо в центрі Disneyland Park височіє замок Сплячої красуні, знайомий кожному, хто подивився хоч один діснеївський мультик. Весь парк немов іграшковий. Для тих, хто виріс на мультфільмах "Діснея", це чудова нагода не просто повернутися в дитинство, а й побачити свою улюблену казку наяву.

Кілька разів у мене перехоплювало подих, і я мимоволі мало не розплакалася, настільки приголомшливою була атмосфера. Особливо вразила локація "Піратів Карибського моря". Пройшовши чергу в підземному коридорі, ми вийшли на пристань і сіли в човен. Погойдуючись на воді, увійшли в розкішну лагуну, де склалося враження, ніби ми перебуваємо зовні вночі. Всюди був гуркіт водоспадів та інші шумові ефекти. Човен пройшов повз джунглі до місця корабельної аварії та зайшов до старої фортеці, всередині якої було чути брязкіт зброї. Потім на спеціальному підйомнику човен піднявся на пагорб. Нагорі форт був охоплений полум'ям, всюди миготіли тіні піратів, які билися. Далі ми побачили анімованих піратів за тюремними ґратами, які намагаються вирвати ключ у сторожового собаки. Потім у непроглядній темряві злетіли водоспадом, пройшли сцену бомбардування форту, яку щойно бачили згори, але тут пірати стріляли вже по нас. У фіналі в одній із кімнат, повній захованих скарбів, з'явився ніби живий Джонні Депп. Злегка п'яний, як зазвичай, капітан Джек Горобець сидів на троні й радісно розмахував своїми новими скарбами, базікаючи про себе й наспівуючи: "Хо-хо!". З ним розмовляв папуга. Пройшовши всі сцени гротів зі скелетами, після прощальної думки черепа, що говорить, ми вийшли з човна. Уже на вулиці сфотографувалися біля стилізованого піратського корабля, який є копією того, що був у першому фільмі саги.