Побачення з Венецією

Рішення поїхати до Венеції я прийняла протягом одного дня. Тоді ще діяв період безоплатного проїзду для українців на поїздах, і багато наших дівчат уже встигли там побувати. Ну а я чим гірша? На той час у нас помітно зблякло, якщо не стерлося переконання, що ми, нещасні біженці, не маємо права на інші емоції, окрім як страждання.

У нас із дітьми була насичена програма екскурсій Віднем, усі дуже втомилися від довгих поїздок іншими містами Австрії, уже стояла літня спека, і коли я спитала Сергія, а чи не поїхати нам до Венеції, він сказав:

- Сидіть у Бадені й відпочивайте.

Я відповіла:

- Окей, слухаюся, товаришу командире, але ти винен мені поїздку до Венеції. Коли-небудь з'їздимо разом.

Він віджартувався, що у нас є своя Венеція - Вилкове, туди і з'їздимо. Я посміялася, а закінчивши розмову, усвідомила: нічого не маю проти Вилкового, але цей шанс упускати не можна. Наступного дня я сказала Сергію, що добре подумала і все-таки хочу поїхати, і він дав добро. Я зателефонувала Світлані - тій самій, з історії про молоко з Угорщини, і запропонувала, скоріше, навіть попросила її скласти мені компанію в Місті води, сама б я не наважилася. Світлана - людина миттєвих рішень. Вона, не роздумуючи ні секунди, погодилася, хоча вже побувала там із сином.

Квитки давали в один бік, а з Венеції назад наші дівчата мали купувати їх, але частіше їхали зайцем. Мене не влаштовували обидва варіанти, я взяла Аріну як перекладача, і ми поїхали на вокзал. Я вирішила, що якщо зворотні квитки не дадуть, значить, не судилося, ми не поїдемо. Аріна від поїздки навідріз відмовилася, вона хотіла погуляти з подругою. Я вмовляла її поїхати з нами, але безрезультатно. Ми без проблем взяли квитки для нас із Зоряною в обидва кінці, причому на вихідні дні.

У дорогу нам потрібен був мінімальний набір речей - ми їхали на один день без ночівлі, тому збору як такого не було, але на зворотному шляху з вокзалу я купила гарну сукню - не в шортах же джинсових їхати в найромантичніше місце на Землі! Нехай без коханого, але що поробиш, націлуюся там із Зоряною.

У день поїздки ми спокійно зібралися і сіли в поїзд. Ніч була важкою, місця були сидячі, і хоч сидіння розкладалися, але я майже не спала, та й Зоряна ворочалася до самого ранку. Але все це миттєво забулося, щойно ми перетнули материковий район Местре і заїхали на довгий міст із 222 арок, звідки відкрився дивовижний вид на Венеціанський порт-лагуну з кораблями і корабликами, яхтами і вітрильниками. Цей міст розташовується досить низько над водою, і було відчуття, ніби поїзд іде по воді. Наприкінці мосту закінчується автомобільний і залізничний рух і починається казка.

Ми вийшли з потяга, і одразу стало зрозуміло: тут багато води. Вологість повітря була такою, що перші кілька вдихів я зробила із зусиллям. Ми вийшли з вокзалу на пристань і ахнули! Такий був різкий і несподіваний контраст від зміни декорацій! Перед поїздкою я вивчала фото в гуглі, мені було цікаво подивитися, куди ми їдемо, але ніякі картинки не зрівняються з видом наживо. Є місця на Землі, які потрібно побачити на власні очі. Канал з бірюзовою водою, човни і катери, що розсікають воду, причали, гондоли, мости, колонади, скульптури, неповторна готична архітектура будівель - все це змусило мене спазматично вдихнути і затримати дихання. Я дивилася на всю цю пишність і не могла повірити, що це реальність. Нас сфотографували на мій смартфон такі ж очманілі українські туристи одного дня, і ми жваво пішли на міст. До приїзду Світлани залишалася година, і за цей час ми зробили невелике коло місцевістю і кілька десятків неповторних фотографій.

Ми домовилися зі Світланою про зустріч на вокзалі, але там не працював австрійський мобільний зв'язок, і я боялася розминутися. Тому до призначеного часу ми повернулися на площу, куди всі виходять із вокзалу, і відразу побачили її. Я помахала їй рукою, і вона мене помітила. Ми підійшли одна до одної й обійнялися.

Світлана вручила мені як сувенір пачку італійської кави, а Зоряні - плитку шоколаду і з переможним виглядом відкрила маленьку сумку-холодильник з вином. Якщо ви думаєте, що її вміст був схожий на картинку з листівки: запітнілі від прохолодної і злегка газованої золотистої рідини келихи на високій ніжці, що стоять на ажурній серветці, то помиляєтеся. У свій маленький термос Світлана поклала дві попередньо заморожені пластикові пляшки з вином по 0,5 л, які неабияк прим'яла, інакше вони не вміщалися. Діставши з рюкзака два злегка вигнутих пластикових стаканчики, вона по вінця налила італійське вино, яке щойно почало танути, і ми, цокнувшись "за зустріч", блаженно випили його - просто на привокзальних сходинках. Це був момент абсолютного щастя! Нам не потрібні були дзвін келихів, розкішна сервіровка й офіціант у білосніжній сорочці, ми насолоджувалися обстановкою, компанією і тим, як виросли у своїх вчинках. "Венеція по-біженськи" - так ми резюмували цей епізод, випивши першу порцію вина. Наспіх зроблене фото і коротке відео увічнили цей унікальний момент.

Ми перекинулися кількома фразами і тут же побачили нашого гіда - екскурсію Світлана замовила заздалегідь. За всієї бюджетності поїздки, ми розщедрилися на цю послугу, ну дуже хотілося дізнатися якомога більше про це виняткове місце.

Ми познайомилися з гідом і тут же вирушили в дорогу. Дівчина розповіла про відсоткове співвідношення солоної та прісної води в каналах, про те, що, незважаючи на відсутність каналізації в місті, запаху немає, а вода в каналах завжди чиста, бо всі стічні води з припливами й відпливами виносяться в лагуну, а звідти - в Адріатичне море. А запах, який іноді можна відчути, про що пишуть вічно незадоволені у відгуках в інтернеті, виникає через те, що деякі туристи економлять на платному туалеті. Розповіла про чисельність населення - 260 000 і кількість туристів щодня - 50 000, про плани уряду зробити для туристів вхід у місто платним, про шалені ціни на водні таксі - €70 і на прогулянки гондолою - €80, про високі доходи водних таксистів і гондольєрів, про їхні внутрішні міжсобойчики заради розподілу маршрутів і загальну ціну на поїздки, щоб не перебивати роботу один одному. Розповіла про цікавий принцип присвоєння номерів будинкам, про дорогі паркувальні місця для човнів і способи дістатися до своїх дверей, якщо під ними вода, про те, що під час сезонних припливів вода вкриває підлогу будинків, і що в місті абсолютно відсутня злочинність.