Розділ 2 . Фарфору крихкість

Ліза відчула, як її пальці стали холодними і негнучкими. Коли вона подивилася на свої руки, то ледь не скрикнула: шкіра стала неприродно білою та гладенькою, наче вкрилася шаром дорогої емалі. Кожен рух супроводжувався тихим, ледь чутним дзвоном, ніби всередині неї були не кістки, а порожнеча.

​— Віко, відпусти фігурку! — спробувала крикнути Ліза, але її голос став тонким і високим, як звук розбитого кришталю.

​Віка, немов у трансі, тримала іграшкову Лізу. Її пальці випадково сильніше стиснули тонку талію ляльки.

​— Ой! — зойкнула справжня Ліза. Вона відчула різкий біль, і на її боці під светром з'явилася тонка темна лінія. Тріщина. Справжня тріщина на шкірі, яка тепер нагадувала розбиту тарілку.

​— Лялькар каже, що старі іграшки завжди ламаються, щоб звільнити місце для нових, — монотонно промовила Віка. Вона підняла іграшкову Лізу над «кухнею» будиночка. — Ти занадто багато сперечаєшся. Він хоче тебе... підкоригувати.

​Віка поклала фігурку на крихітний іграшковий стіл і взяла маленьку голку, яка зазвичай слугувала в будиночку за шпиль для штор. На горищі стало так тихо, що було чути, як пилинки б’ються об скло.

​— Ні, Віко, подивись на мене! — Ліза зробила крок, але її нога з гучним «Клац!» вдарилася об підлогу. Вона більше не відчувала тепла. Її коліна перестали гнутися. Вона перетворювалася на статуетку.

​Лялькар у будиночку раптом ворухнувся. Його порожнє обличчя повернулося в бік справжньої Лізи. Він підняв свої тонкі нитки, і Ліза відчула, як її підняло в повітря. Невидимі мотузки обхопили її зап’ястя та шию. Вона зависла над підлогою горища, як маріонетка.

​— Бачиш, Лізо? Тепер ти теж можеш літати, — засміялася Віка, але це був не її сміх. Це був звук тертя сухого дерева.

​Раптом іграшкові двері будиночка відчинилися, і звідти вилетів рій крихітних метеликів, зроблених із газетних вирізок. Вони почали кружляти навколо Лізи, обклеюючи її тіло папером, наче готували до пакування в коробку.

​— Якщо він покладе мене в іграшкову коробку, я зникну назавжди! — промайнуло в голові Лізи. Її очі вже важко заплющувалися, повіки стали важкими пластмасовими шторками.

​Вона помітила, що Віка збирається відламати руку іграшковій фігурці, щоб «краще влізла в ліжко». Це був кінець. Якщо фігурка зламається — Ліза розсиплеться на друзки прямо тут, на горищі.