Шепіт у стінах: Таємниця старої лялькової хатинки
Пролог
— Дивись, Лізо, лялькова ти знову читаєш книгу, — прошепотіла Віка, переставляючи маленьку пластикову фігурку на іграшковий диван.
Ліза, яка в цей момент стояла у вітальні зі справжньою книжкою, раптом відчула, як її ноги стали важкими, наче налилися свинцем. Вона хотіла зробити крок, але не змогла. Руки теж заніміли. Вона була заблокована у власній позі, як статуя.
Через хвилину заціпеніння зникло. Ліза кинулася на горище.
— Віко! Досить грати з цим будинком. Він... він дивний.
— Але Лялькар каже, що ми тепер його нова родина, — усміхнулася Віка, не відриваючи очей від маленької хатинки.
Ліза подивилася на іграшкові вікна. Там, у крихітному коридорі, вона помітила фігурку, якої раніше не було. Це була висока темна постать без обличчя, що тримала в руках тонку нитку, яка тягнулася кудись під стелю.
Раптом справжні двері на горище з гуркотом зачинилися самі собою, а за стіною почувся тонкий, скрипучий сміх, що нагадував тертя пластмаси об дерево.
#131 в Містика/Жахи
Відредаговано: 21.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
