Цієї ночі Аліса не спала. Вона лежала в ліжку, але сон не приходив — наче сама пітьма завмерла навколо неї. Повітря стало важким, тиша – підозрілою. І тоді вона почула це.
Шепіт. Ледь чутний, але знайомий. Наче голос, що звучав у її голові:
«Сторінки відкриті — двері розчинені. Хтось інший вже йде за тобою…»
Аліса сіла, вся в холодному поті. Слова лишили пульсуючу луну в грудях.
У цей самий момент Назар, який не міг заснути в себе вдома, сидів на підлозі біля вікна з телефоном у руках. На екрані — старі фото експедицій, частина родинної історії. І раптом його погляд зупинився. На одному з знімків він побачив символ — такий самий, як на обкладинці книги, яку Аліса знайшла.
— Що це таке?.. — пробурмотів він. І тоді, ніби відповідаючи на його думки, з вулиці почувся тріск. Якби він не глянув — не побачив би фігуру, що зникла в темряві.
Назар негайно набрав Алісу.
— Ал, ти відчуваєш це? Щось… щось змінюється. Це не просто книга. За тобою хтось стежить.
Аліса глибоко вдихнула. Вона вже знала.
— Я теж це чую. І ми маємо дізнатись, хто це… перш ніж буде запізно.
#6606 в Любовні романи
#2698 в Сучасний любовний роман
#2778 в Фентезі
#652 в Міське фентезі
Відредаговано: 26.05.2025