Шепіт у пітьмі: Наслідки
Пролог
Коли мовчить ніч, а місто ще дихає,
Тінь у кутку щось шепоче стихає.
Не страх — а спомин, не біль — а печаль,
І десь у серці жевріє жаль.
У спадок — не золото, не імена,
А вибір, що болем лунає зима.
Світло чи пітьма — лиш півкроку межа,
І істина — та, що завжди чужа.
Дитина на межі між минулим і злом,
І голос старий, що веде за собою
шепотом...
Ніч стиха опустилась на місто, і світ заховався за чорним покривалом. Київ дрімав, але не спав. Десь поміж високих дахів, забутих провулків і мовчазних балконів вітром тягнувся шепіт — слабкий, ледь чутний, але той, хто хоч раз його почув, уже не міг забути.
Аліса стояла біля вікна, вдивляючись у темряву. Її очі світилися світлом, яке вона успадкувала не від світу — від батьків. Вона була донькою тих, хто вистояв проти пітьми. Але тепер усе інакше.
Шепіт повернувся.
Не просто як відлуння минулого, а як щось нове — сильніше, хитріше. Як тінь, що знайшла інші двері. Аліса знала це. Вона чула його в снах. І в цьому шепоті звучало ім’я… її.
Минули роки після того, як Орден Тіні зазнав поразки. Світ змінився, та деякі речі — ніколи. Бо пітьма не зникає. Вона чекає.
І коли старі герої стали легендою, нові повинні вирішити — тікати від правди чи дивитися їй в очі.
#7087 в Любовні романи
#2871 в Сучасний любовний роман
#3146 в Фентезі
#782 в Міське фентезі
Відредаговано: 26.05.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
