Шепіт століть
Розділ 5. Нарешті — ми (Україна, 2023 рік)
Її звали Ліна. Вона була студенткою філологічного факультету, писала вірші, не вірила в кохання — до того дня, поки не побачила Його. В університеті з’явився новенький — перевод з іншого міста. Його звали Арсен.
Коли вона подивилась йому в очі — час зупинився. Хвилина. Подих. Пам’ять, що не належить цьому життю.
> «Ми вже зустрічались…» — сказав він, ніби сам не повірив у ці слова.
> «Так. У кожному з життів.»
Вони сміялись, говорили годинами, мов знайомі з дитинства. Ліна не знала, чому їй хочеться плакати, коли Арсен грає на гітарі. Чому вона боїться його втратити, хоча він поруч.
Та все змінилося, коли вони потрапили в ДТП. На секунду — смерть була близько. І тоді Ліна побачила все:
Себе в сукні з середньовіччя,
Вишневий цвіт,
Війна.
Кров.
Обіцянки.
І їхні душі, що знову і знову шукають одна одну.
Вона прокинулась у лікарні. Арсен — поруч. Живий.
— Ми пам’ятаємо… — прошепотів він.
— І тепер ми встигли.
> «Цього разу — ми будемо разом. І нам не завадить ніщо. Бо любов, яка проходить крізь століття, — не зламається часом.»
#7559 в Любовні романи
Відредаговано: 01.05.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
