Шепіт століть
Пролог
«Я пам’ятаю тебе… навіть коли не знаю, як тебе звати.
Я шукаю тебе… навіть коли не знаю, чи ти ще є у цьому світі.
Я кохаю тебе… навіть коли не знаю, чи ми колись були разом.»
Світ змінюється.
Століття плинуть, мов вода між пальцями.
Люди народжуються, живуть, забувають… Але є ті, хто не забуває. Душі.
Вона — жінка з очима, які він пам’ятає з тисячі облич.
Він — чоловік, чий голос вона чує у снах, хоч ніколи не чула наяву.
Їхні імена змінюються. Країни, в яких вони живуть, падають і виникають знову.
Та щось незмінне тягне їх одне до одного крізь кожне життя.
Їх розділяли війни, статус, смерть. Але душа — не забуває.
Вони завжди запізнювались на одну мить.
Завжди.
До цього разу.
Цього разу — щось інше.
Цього разу — у них є шанс.
Але шанс — це не гарантія. Це виклик.
Бо справжнє кохання не приходить легко. Воно або змінює все — або зникає назавжди.
> І десь у тиші часу знову прозвучав шепіт:
— Я знайду тебе… хоч би ким ти була.
---
#6996 в Любовні романи
Відредаговано: 01.05.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
