Заполонила печаль душу
За ті часи, коли сирен не існувало.
Коли яскраво вибухали
Петарди на свята, а не ракети чи шахеди.
І світ бажав, стрімко летів,
Вкладав зусилля не в війну, а у прогрес.
І вітер колихав густу траву.
І сонце тепло сяяло з небес.
Як же зуміло в одну мить
Життя так різко потьмяніти?
Де ті яскраві кольори?
Чому більше не сміються діти?
Я не живу, радше існую.
Застрягла в часовій площині.
Де світлі ті часи, скажіть?
Війна накрила Всесвіт тінню.
Відредаговано: 25.06.2026